Розділ «Глава 5 Перипетії купецького життя»

– Дві ночі, де Брусі, дві ночі. Удень на тутешньому сонці ви просто підсмажитеся. Що ж до їжі… Я тут знайшов дещо, окрім води.

Даріуш продемонстрував невеличкий згорток з трьома місцевими пласкими хлібцями.

– Йти пустелею хтозна-куди – це справжнісіньке божевілля!

Бідолашний француз схопився за голову.

– Ну, тоді можете й надалі подорожувати караванною стежиною, – знизав плечима персіянин.

– Але ж!..

– От тільки коли наштовхнетеся на розбійників, не кажіть, що я вас не попереджав.

Де Брусі миттю знітився, потім мовив тоном приреченого на смерть:

– Ніколи й гадки не мав, що погоджуся на отаку відчайдушну пропозицію, як ваша, месьє Даріуш.

– Нічого, нічого, – поспішив «утішити» його персіянин. – Очі бояться, руки роблять. Ваш розум не бажає приймати мій план, але гарантую: ваші ноги й не помітять, як подолають відстань звідси аж до самого моря.

І оскільки де Брусі все ще вагався, він махнув рукою ліворуч і бадьоро вигукнув:

– Вперед, і негайно! Половина ночі вже спливла, а до світанку нам дуже бажано знайти бодай якусь схованку, щоб захиститися від денної спеки.

Решту ночі вони майже не розмовляли. Де Брусі тримався позаду персіянина: якщо той вигадав весь цей божевільний план, якщо добровільно визвався бути поводирем – от нехай і веде! А якщо помруть вони тут, посеред малоазійської пустелі… Що ж, нехай цей гріх залишиться на поганській совісті Даріуша!

Лише час від часу француз наздоганяв поводиря. Тоді персіянин передавав супутникові міх, щоби той зробив жадібний ковток… але один-єдиний: воду треба було заощаджувати.

Коли сонце вистрибнуло з-за небокраю, вони тільки-но почали долати схил чергового пагорба. Ніякої підходящої схованки у межах видимості не спостерігалося, тому подорож довелося продовжити. Денне світило припікало дедалі сильніше, де Брусі все частіше просив води, а клятий Даріуш простягав йому бурдюк дедалі менш охоче.

– Либонь, ви вирішили спрагою мене заморити?! – не витримав нарешті француз.

– З чого б це? – кинув через плече персіянин.

– Бо у моїй особі помре один-єдиний свідок вашого ні з чим не зрівнянного боягузтва.

Даріуш саркастично скривив губи, проте відповів цілком серйозно:

– Облиште, месьє! Ваші спроби вивести мене з рівноваги не матимуть жодного результату. Що ж до води… Цікаво, якої пісеньки ви заспіваєте завтрашньої ночі!