– Це вже без мене… – скромно мовив Альбрехт.
– Стривай… Як це без тебе?! А хто мене вмовляв у цей похід відправитися?!
– Я вмовляв. Ну то й що?
– Стривай, пане Альбрехт… Ти говорив щось про Хотинський замок?
– Так, говорив…
– Ну, то одержиш ти свій замок, коли я на трон зійду! Ти мені віриш?
– Зрозуміло, вірю, князю!
– Ну, то у чім же річ?!
Ляський лише засмучено рукою махнув. Вирішивши, що його товариш просто втомився, а тому занадто раптово сп’янів усього лише від одного кубка вина, Вишневецький спокійно пішов спати, залишивши сумного Альбрехта наодинці із сумбурними думками.
Ранком князь прокинувся з нестерпним головним болем, від якого невпинно плуталися думки. До того ж усе його тіло набрякло, суглоби розпухнули – зовсім як узимку! Схоже, клята хвороба верталася знову…
Щоправда, тоді сам придворний медик Його величності сказав, що князя отруїли! І навіть засіб від отрути дав, що начебто подіяв… Але зараз же його не труїв ніхто?! Та й де це бачено, щоб тою самою отрутою!.. щоб двічі поспіль!..
Отже, це не отрута. Отже, навіть придворний медик може помилятися.
Прикро…
Вишневецький насилу вийшов з похідного намета й одразу на великий свій подив побачив, що Альбрехта Ляського й слід прохолонув! Але найголовніше: їхнє славетне воїнство дуже зменшилося – аж на три з половиною тисячі чоловік, яких польський король Сигізмунд ІІ Август віддав під командування воєводи Ляського.
Князь терміново викликав на нараду козацьких сотників, які прибули негайно.
– Де воєвода? Де його люди?
Це було перше, про що запитав Вишневецький. Усі мовчали, нарешті наважився відповісти Чалий – наймолодший із сотників:
– Пан Ляський наказали не будити вас, як ви з ним учора про те домовилися. Він разом зі своїми людьми відправився назад у Польщу доповісти королеві Сигізмунду про виконання покладеної на нього місії.
– Про яку домовленість йдеться?! Нічого не розумію… – здивувався Вишневецький.
Але козаки лише плечима знизували. Колись Вишневецький обговорював усі плани з ними, але після появи воєводи Ляського радився лише з ним одним. Звідки ж могли знати козаки, про що домовлялися двоє шляхтичів?! Обличчя старих воїнів були злими й напруженими, молоді ж весело всміхалися і жваво перемовлялися.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Кинджал проти шаблі [Серія:"Історія України в романах"]» автора Литовченко Т.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина ІІ Княжич із Вишнівця“ на сторінці 74. Приємного читання.