Розділ «Частина ІІ Княжич із Вишнівця»

Дмитро Іванович підхопив свій кухоль, підняв його над головою, мовив голосно:

– За нев’янучу славу пана Альбрехта Ляського! – і випив.

Співрозмовник теж схопився за кухоль, але зненацька перемінився в обличчі, немовби побачив просто перед собою примару, підхопився, перекинувши свій табурет, і щодуху дременув на вулицю.

«Он як буває: я п’ю, а зле іншому», – подумав Дмитро Іванович, відрізаючи собі величезний шмат запашного смаженого м’яса.

Тут до нього за стіл і підсів довговолосий смаглявий незнайомець у плащі з каптуром, який без зайвих церемоній поцікавився:

– Високошляхетний князь Вишневецький, якщо не помиляюся?..

– Він самий, – мовив Дмитро Іванович не надто люб’язно.

– Якщо вам не хочеться розмовляти з нахабним незнайомцем, я зрозумію, – примирливо мовив довговолосий.

Князь подумав, що навряд чи варто проганяти з-за столу людину тільки тому, що не знаєш його ім’я, тож мовив доволі м’яко:

– Гаразд, поговоримо, чого вже там! Сьогодні я нездужав, тому зараз, зізнаюся чесно, радий побалакати з ким завгодно.

– От і добре, – кивнув смаглявий і сказав те, чого Вишневецький ніяк не очікував: – Щиро раджу, князю: не впусти свого шансу в Молдавії!

– Що-о-о?..

Звузивши очі, Дмитро Іванович придивився до довговолосого уважніше. Звідки він знає, про що була розмова з Ляським, який утік на двір?!

– Пан Альбрехт настільки голосно просторікував, що сидячи за сусіднім столом, я не міг не почути його полум’яних промов і тостів, – немовби відповідаючи на думки Вишневецького, пояснив незнайомець. – До речі, я б теж з раді стю промочив горло…

На його знак пишногруда дівиця принесла два нових кухлі вина.

– Хочу повторити найперший тост пана Альбрехта й випити за вашу майбутню славетну перемогу в Молдавії, – мовив незнайомець. Вони чокнулися кухлями, випили.

«Цього разу вино просто відмінне! Таке ароматне!..» – відзначив про себе Дмитро Іванович.

Тим часом смаглявий мовив:

– Між іншим, князю, ти цілком міг би сам зайняти молдавський трон, а не допомагати одній із протиборствуючих сторін. Бояри, які збунтувалися, рано чи пізно скинуть Дес пота Воде. Хто стане наступним молдавським господарем?! Подумай над цим…

Ковтнувши ще надзвичайно запашного вина, Вишневецький зненацька подумав: справді, чом би й ні?.. Якби вдалося зробитися молдавським господарем, у його розпорядженні опинилась би вся тамтешня скарбниця! Тоді в нього нарешті знайшлися б кошти на реалізацію найсміливіших планів – як-от будівництво на Малій Хортиці вже не земляного, а сучасного кам’яного замку з гарматами… ну, і всіх подібних задумів!