Розділ «Частина ІІ Княжич із Вишнівця»

– Не можу сказати… Одне лише відповім точно: отрута повільно діюча, вона може роками не давати про себе знати й потім раптом виявитися зовсім зненацька – приміром, при звичайній застуді.

– А протиотрута є?..

– Як знати, як знати…

Медик подумав трохи, потім покопався у своїх речах, витяг звідти флакон із зеленого каменю, відкоркував, перекинув його вміст у чашу із джерельною водою й простягнув хворому зі словами:

– От, спробуємо це! Думаю, має подіяти.

Ескулап не помилився: хвороба незабаром відступила настільки ж раптово, як і прийшла. Однак залишився головний біль, що час від часу діймав князя, заподіюючи старіючому воїну безліч неприємностей.

Вавельський замок, Краків, столиця королівства Польського, січень 1563 року.

– Ну, то яка ж твоя думка про цю справу?

– Ваша величносте, без сумнівів, це «біле безумство».

– Ти впевнений?

– Безсумнівно! Прийнявши протиотруту, князь миттю пішов на одужання.

– Ах, он як?..

Сигізмунд ІІ Август зміряв придворного медика оцінюючим поглядом, той втягнув голову в плечі й залепетав:

– Ваша величносте, я жодним чином не причетний до цього отруєння!

Король скептично підібгав губи й мовив замислено:

– Ну припустимо… Хто ж тоді почастував отрутою нашого славетного князя?

– Звідки ж мені знати?! – медик розгублено розвів руками. – Одне лише можу сказати впевнено: Вишневецькому дали найбільшу дозу! Не знаю, як з ним не сталося чогось набагато гіршого, ніж опухлість суглобів…

– Але отрута на нього подіяла? – уточнив Сигізмунд.

– Подіяла, хоча й слабко. І от що цікаво: незважаючи на прийняту протиотруту, князь не зцілився повністю. Він тепер страждає нападами мігрені, і схоже, це надовго. Тому якщо хтось повторно пригостить його «білим безумством», боюся, наслідки для Вишневецького будуть найсумнішими.

– Он як?!