– Вам би краще погодитися, – прохолодно мовив незнайомець, дістав з-під плаща невелику скриньку і вийняв з неї червоний кам’яний флакон. – Ви знаєте, що це таке, пане Ляський?
Той заперечно мотнув головою.
– Це отрута, якою необхідно отруїти князя Дмитра Вишневецького, – відповів незнайомець. – Оце і є те саме маленьке доручення, що я від імені своїх товаришів прошу вас неодмінно виконати!
– А якщо я відмовлюся? – поцікавився Ляський зверхньо.
– Тоді помрете самі в страшних муках.
– Що-о-о?!
– Раджу поквапитися, чоловіче.
– Е-е-е ні, не вийде! З чого це я помру?! Нумо відповідай!..
Незнайомець знову відкрив скриньку і показав інший кам’яний флакон, що лежав у ній, – цього разу зелений.
– Це протиотрута, пане Альбрехт, і вона вам знадобиться найближчим часом: я ж отруїв ваше пиво…
– Що-о-о?!
– Не хвилюйтеся, ви неодмінно одержите протиотруту після виконання нашого маленького доручення, – незнайомець сховав скриньку із другим флаконом назад під плащ і додав вагомо: – Однак раджу поквапитися!
Із цими словами він… зник, немовби його й не було зовсім. Усе, що свідчило про реальність події, – це червоний кам’яний флакон на столі, поцяткованому численними круглими слідами від пивних кухлів. Альбрехт дуже обережно взяв небезпечний предмет і заходився уважно розглядати.
Вавельський замок, Краків, столиця королівства Польського, травень 1562 року.
– Як би ви порекомендували мені вчинити з князем Вишневецьким? – звернувся король до Радзивіллів – Миколая Чорного й Миколая Рудого.
Брати переглянулися: знову цей невгамовний шукач пригод на свою чубату голову плутається під ногами! Здавалося, утік у Московію до великого князя Івана Васильовича служити – от і добре, от і сиди собі там, на чужині… Так ні ж: якогось дідька він повернувся разом з козаками!..
– Стратити, та й годі, – недбало махнув рукою Миколай Рудий.
– А от я б, Ваша королівська величносте, зі стратою саме не квапився б, – заперечив Миколай Чорний. – Стратити людину завжди можна, справа це нехитра. Але що стосується саме князя Вишневецького, то не можна забувати, що простолюдини його люблять, а козаки йому дуже й дуже віддані! Стратити б можна, але це може збурити спокій ваших підданих, а нам зараз ще бунту бракувало!..
– Що ж ти пропонуєш? – запитав Сигізмунд.
– Я б його як героя прийняв.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Кинджал проти шаблі [Серія:"Історія України в романах"]» автора Литовченко Т.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина ІІ Княжич із Вишнівця“ на сторінці 65. Приємного читання.