Розділ «Частина ІІ Княжич із Вишнівця»

– А інші князі як же?! Якщо Вишневецького прийняти як героя, інші з нього ще приклад брати почнуть і у свою чергу на службу в інші землі занадяться…

– А іншим би я пояснив, що сам його до московитів послав! Так би мовити, на розвідку… Чутку таку запустити серед палацових пліткарів дуже навіть легко.

– Прекрасна ідея! – підтримав король Миколая Чорного. – Отже, вирішено: я з Вишневецького героя зроблю, і нехай далі воює під польськими прапорами…

– Тоді розрахуватися з ним потрібно буде якось тихо й непомітно, – мовив Миколай Рудий. – Не стратити, а…

– Правильно, і над цим подумаємо, – погодився Сигізмунд.

Любельський сейм, королівство Польське, грудень 1562 року.

Зима була вогкою й сирою, старі рани нили, в душі холодок… По дорозі на сейм Вишневецький усе розмірковував, як його зустрінуть, що скажуть? Він готувався дати гідну відсіч будь-кому – хоч би й самому королю. Не боязкого десятка був князь Вишневецький! Ніколи не лякався ворогів, не злякається й перед своїми.

Про одне жалкував – що немає з ним Охріма… Душа вірного товариша відлетіла в інший світ рік тому, коли козаки під керівництвом князя щосили трудилися над спорудженням града Черкаського. Там же за околицею Охріма й поховали з миром…

Однак прибувши на сейм, князь був уражений тим, який теплий прийом влаштував йому король Сигізмунд! Його величність виступив перед всією шляхтою, розхвалюючи до небес подвиги князя Вишневецького, потім закликав панство віддати йому всілякі почесті, запросив Дмитра Івановича підсісти до себе, говорив з ним надзвичайно ласкаво. Повернув усі звання й володіння. Жартівливо пошпетив за надто широку вдачу, неприборкані помисли й самовільні діяння.

Завершилося все це по-королівськи пишним прийомом на честь славетного героя – князя Вишневецького! І знов у присутності всіх Сигізмунд хвалив його доблесть, сміливість і молодецтво. Пригощав рідкісними стравами й чудовими винами з королівських льохів, невтомно повторював історії про надзвичайну хоробрість князя, про його ратні подвиги, які давно обросли найнеймовірнішими, а часом і взагалі фантастичними подробицями, повірити в які неможливо!..

Смутно пригадував Дмитро Іванович, як світський прийом переріс у звичайну гулянку з морем вина… Після особистої аудієнції у короля Сигізмунда князь познайомився з молодим, дуже приємної зовнішності серадзьким воєводою – Альбрехтом Ляським.

До речі, про вино!..

Вони із цим самим воєводою Ляським випили цілий кухоль дивного ароматного вина!

Пречудового вина!!!

Просто казкового вина!..

Краків, столиця королівства Польського, січень 1563 року.

Гарячка тривала тиждень. Дмитра била пропасниця, суглоби рук і ніг жахливо розпухли. Перелякані челядники, цілителі й знахарки не відходили від важко хворого князя. Нічого конкретного ніхто сказати не міг. Одні думали, що це подагра, інші лише руками розводили і сумно хитали головами. Чим лікувати?! Чи не пізно?! Ніхто не міг дати скількись певної відповіді.

Довідавшись нарешті про хворобу вірного васала, сам король вислав до Вишневецького свого придворного медика. Ескулап провів біля ліжка хворого дві доби й поставив жахливий діагноз:

– Отрута це, князю! По всьому вино, що отруїли тебе.

– А що за отрута? – запитав слабким голосом Вишневецький.