Розділ «Частина ІІ Княжич із Вишнівця»

Глава 18

Блудний князь

Околиця Москви, початок осені 1557 року.

– Охріме, а ти що скажеш: вірно я вчинив чи ні?

Коні везли їх по широкій дорозі, що пролягала між скошених ланів і невеликих дібров. Козаки, що супроводжували їх, трималися подалі, тож розмови князя з наближеним ніхто більше чути не міг. Охрім кинув на Вишневецького короткий погляд з-під прищулених повік, немовби прицінюючись на торговищі до дорогої покупки, й делікатно уточнив:

– Це ти про що, князю?

– Та про все потроху. Мотаюся от від одного государя до іншого. То Сигізмундові служив, тепер от до царя московського переметнувся… Що люди про це скажуть, як гадаєш?

– Ти, князю, не переймайся цим. Я людина маленька, одне тобі скажу, що дурні тебе засудять, а розумні підтримають.

– Як це розуміти, Охріме? – здивувався князь.

– А так і розуміти, що твій король тебе не підтримав, можливо, через відсутність коштів, можливо, тому, що недооцінює тебе… але в жодному разі тобі Сигізмунд не заважав і не заважає.

– То в чому ж мудрість, якщо гарні ідеї не знаходять підтримки правителя королівства Польського? – здивувався князь.

– Мудрість у тому, щоб очі на твої військові витівки вчасно закривати. Ти ж, князю, не тільки кордони своїх земель від бусурманів обороняєш, але й набіги на них чиниш, їхні поселення розоряєш, худобу уводиш… Чи не так?

– Якби татарва мене не чіпала, то і я б цих нехристів не чіпав!

– Неправда, князю! Ти насамперед воїн, а потім уже пан. Тобі ж якщо наказати безвилазно в маєтку або в палаці сидіти – ти ж за тиждень або з туги помреш, або війну із сусідами розв’яжеш… Отже, не заради наживи ти воюєш, князю, а заради ідеї! І фортеці будуєш, і походи організовуєш на міста татарські зовсім не заради грошей і не задля слави свого государя, а заради власної ідеї… Таким неспокійним душам, як ти, треба або допомагати, або не заважати, зупинити ж тебе не вдасться, скільки не намагайся.

– А як думаєш, Охріме, як король Сигізмунд поставиться до мого рішення послужити московському цареві Івану?

– Важко сказати, князю, але думаю, добре поставиться, не інакше.

– Але ж я під чужими прапорами воюватиму!..

– Проте, князю, ти збираєшся воювати з тією ж таки татарвою. І тепер не наш король Сигізмунд від турецького султана Сулеймана погрози одержуватиме, а господар Московії Іван Васильович.

– Що вірно, Охріме, то вірно.

– Окрім того, воюючи на боці московитів проти спільного ворога, ти робиш Польському королівству величезну послугу: навряд чи зверне Іван Васильович гнів свій проти Польщі й Литви, доки ти в нього на службі…