Розділ «Частина ІІ Княжич із Вишнівця»

Місцевість тутешня заселена мало, відшукати хоча б кілька човнів виявилося непросто… Довелося в’язати плоти з підручних засобів. Але скільки з них були розбиті ядрами гармат, захоплених клятими козаками в Іслам-Кермені, скільки славетних воїнів поглинули при цьому буйні хвилі Дніпра!.. Спробували переправлятися ночами, однак, по-перше, погода стояла прекрасна, тому на чорнильному небі ніби на зло кримчакам незмінно сяяв місяць у купі зірок, що поліпшувало видимість (а отже, грало на руку пушкарям Вишневецького), по-друге, уночі було легше наскочити на прибережні камені.

Тому вже під час переправи втрати перевершували всі розумні межі. Однак мурзу підганяв вигляд задушеного начальника гарнізону Іслам-Кермена (особисто хан Девлет-Гірей пообіцяв на прощання: «Буде з тобою те саме, якщо не виб’єш клятих русинів з їхнього острівного гадючника!»). Отже, переправа тривала, незважаючи ні на що.

Втім, захопивши територію навколо замку, зведене татарсько-турецько-молдавське військо виграло небагато. Лобові атаки обложені відбивали раз за разом досить успішно. Застосувати облогові машини не виявлялося можливим: ніде було розвернутися. Підкопатися під стіни не виходило. От хіба що неглибокий фортечний рів місцями завалили хмизом, але користі від цього було мало.

Залишалося сподіватися, що рано чи пізно в козаків закінчаться припаси… та, можливо, покладатися на диво! От саме останнє й не забарилося. Розлючений торішньою ганебною катастрофою Іслам-Кермена, хан Девлет-Гірей звернувся зі скаргою до Сигізмунда ІІ Августа: мовляв, між Кримським ханством і Польським королівством зараз мир – то з чого це піддані Польської корони розоряють татарські фортеці?! Чи не хоче Його королівська величність одержати на свою голову обтяжливу війну з Блискучою Портою?..

Сигізмунд відповів досить витіювато. Зрозуміло, війни він аж ніяк не бажав. Водночас, за традицією польський король – це лише перший шляхтич серед рівних, а тому кожен магнат, у тому числі князь Вишневецький, вільний у своїх діях. Власне, саме тому згаданий князь Вишневецький і не довів свій намір напасти на кримську фортецю до відома свого сюзерена – польського короля… Отже, все, що сталося, – не більш ніж прикре непорозуміння. Тому якщо Девлет-Гірей вирішить помститися Вишневецькому за Іслам-Кермен, король втручатися не стане. Більш того, у разі необхідності спробує приборкати запал невгамовного князя.

Саме про цю обіцянку і згадав Менглі, ще перед початком переправи через Дніпро повною мірою оцінивши труднощі майбутньої кампанії. А згадавши, негайно відрядив до польського короля посланця, наказавши останньому не вертатися без обіцяної допомоги. Однак із часу закінчення переправи минуло більше трьох тижнів безцільного сидіння під жалюгідними земляними стінами, перш ніж змучений гонець привіз мурзі довгоочікувану допомогу – особистий наказ Його королівської величності Сигізмунда ІІ Августа непокірливому князеві Вишневецькому здатися на милість обложників з усіма козаками й челядниками. Передавши обложеним через парламентера такий прекрасний наказ, мурза запитав наостанок:

– Ну то що, здаєтеся?

– Ми подумаємо до завтра, – пообіцяли козаки. І знов замкнулися у своїй фортеці з жалюгідними земляними стінами.

Втім, що ці розбійники можуть вдіяти, якщо здатися їм наказав сам король – їхній володар?! Анічогісінько… Залишалося чекати.

Сьогоднішнім ранком, на двадцять четвертий день облоги, парламентер знову підійшов до фортеці й запитав, чи надумали нарешті обложені здаватися, чи їм хочеться прогнівити самого короля Сигізмунда?! Після чого на фортечний вал піднявся козак і метнув спис високо у небо, а коли той встромився вертикально в землю майже біля ніг парламентера, що вчасно відскочив, – крикнув задиркувато:

– Коли тінь від цього списа з довгої перетвориться на коротку, ви одержите належну відповідь від самого нашого очільника – від ясновельможного князя Дмитра Івановича Вишневецького!

Сказав – і зник, наче й не було його… Що ж, довелося очікувати полудня. У призначену ж годину вже не простий парламентер, а особисто мурза Менглі встав попід земляною стіною клятого замку й гучно крикнув:

– Ну що, князю, здаєшся?!

Як і було обіцяно, одразу ж після цих слів на земляний вал вийшов ставний чоловік, судячи з багатого одягу – той самий клятий упертюх Дмитро Вишневецький. Широко розставивши ноги, він підкрутив довгі козацькі вуса, потім закинув голову (від чого його довгий чуб звісився назад), розвів у боки руки й прокричав якусь нісенітницю:

– Так, ми змушені здатися, тому що король так наказав нам, але ніколи козаки не здадуться на милість бусурманам клятим!.. ні тепер, ані після цього сумного дня!..

– Я не чіпатиму тебе, князю! – пообіцяв завбачливий мурза й додав: – І навіть проводжу звідси з почестями. А от людиськ твоїх, що насмілилися дати відсіч…

Вишневецький не змінив пози, лише на мить опустив голову, спідлоба глянув на мурзу й мовив загрозливо:

– А от за те, що ти, нечестивий пес, насмілився перервати мене, я покараю тебе негайно, звівши з неба вогонь на все твоє воїнство.

І знову закинувши голову, клятий упертюх різко скинув руки до неба й заревів люто, щосили:

– Вогонь небесний, зійди від Бога Живого на плем’я нечестиве татарське й попали його!!!