Розділ «Частина ІІ Княжич із Вишнівця»

– А що ж там горіло?

– Усе, що могло горіти, було спалено небесним вогнем, о хасекі!

– Але ж ти стверджуєш, що князь звів небесний вогонь на вас?..

– Цілком вірно.

– А як же все згоріло усередині, у самій фортеці?

Мурза лише руками розвів. Зрозумівши, що нічого путящого від цього дурня більше не домогтися, Роксолана жестом наказала йому забиратися геть. Лише переконавшись, що ніхто її не бачить, султанша заричала, немов поранена левиця, і в розпачі схопилася за голову, пронизану нестерпним болем.

О Великий Аллах, до чого дурний цей мурза! І чому його неодмінно потрібно було залишити в живих?! Прибити б його до землі тим самим «небесним вогнем», зведеним на так зване доблесне воїнство пройдисвітом Вишневецьким!..

Випарувалися з фортеці, зникли бозна-куди… Але ж як?! Найостаннішому ідіотові має бути зрозуміло, що влаштувавши якийсь вогненний фокус, козаки спочатку до напівсмерті перелякали обложників, а потім спустилися зі стін по мотузках. Щоправда, незрозуміло, куди вони поділися опісля?.. Напевно перепливли через Дніпро! От тільки чому кримчаки їх не помітили?! І куди поділися гармати?! Якщо ріку можна подолати вплав, то з гарматами… Та з такою вагою вони би просто потонули!..

Але, тим часом, козаки й не думали горіти або тонути – судячи хоча б із того, що за кілька днів їхній загін зненацька атакував рештки збірного війська, що поверталося додому після руйнування замку на Малій Хортиці.

Зриті вщент земляні стіни, спалені дубові колоди – от, власне, і весь підсумок цього дурнуватого походу. Та ще безліч воїнів, потоплих під час тривалої переправи під обстрілом, а також убитих, поранених і обгорілих в «небесному вогні»…

Зате Дмитро Вишневецький живий-здоровий!!!

І його шибайголови – теж!!!

А гармати Іслам-Кермена немов у воду канули!..

У воду?!

А може, зневірившись у можливості утримати свій клятий замок, гордій Вишневецький просто втопив гармати у Дніпрі – щоб кримчакам не повертати?! Дуже навіть можливо…

У всякому разі, зараз Роксолана жалкувала лише про одне – про те, що жінки не можуть брати участі у війні! Якби кампанію на Малій Хортиці очолював не боягузливий мурза Менглі, а вона сама, нікуди б Вишневецький не випарувався звідти! І ніякі фокуси з «небесним вогнем» його б не врятували…

Роксолана помилилася лише в одному: Вишневецький утопив настільки коштовний трофей, як захоплені гармати, не у Дніпрі, а у фортечному рові. Адже дістати їх звідти було набагато легше, ніж з річкового дна… Що князь і зробив тихенько, коли пристрасті навколо замку на Малій Хортиці вщухли.

Надалі захоплені у татар гармати служили йому вірою і правдою. Й разом з ними Вишневецький виніс із усього, що сталося, серйозний урок – не надто довіряти Сигізмундові ІІ Августу, що звелів козакам здатися на милість клятих бусурман!

Ще одним (причому найнесподіванішим!) підсумком усієї цієї історії було прізвисько Байда, яким нагородив хороброго князя народний поголос. Спочатку Вишневецький сумнівався, чи це добре, якщо родовитого шляхтича зі славетного герба Корибутів простолюдини нагородили прізвиськом відповідно до назви дніпровського острова?! Але мудрий Охрім сказав із цього приводу коротко: «Не хвилюйся, князю, наш народ уже якщо скаже, то як зав’яже!..» – і Дмитро Іванович поступово упокорився. І навіть потайки почав пишатися цим дивним прізвиськом.

І ще: саме після того, що сталося, погляди князя поступово звернулися на північний схід, на колишнє Велике князівство, а з 1547 року – царство Московське… Може, з тамтешнім правителем йому пощастить більше?!