Розділ «Частина ІІ Княжич із Вишнівця»

Ніхто не встиг нічого зметикувати, коли просто зі здійнятих до неба рук Вишневецького вдарили вгору стовпи полум’я, з моторошним, запаморочливо тихим шелестом зігнулися крутими дугами й понеслися до землі. Наступної ж миті дві смоляні бомби гепнулися в саму середину обложуючого війська, спричинивши в його лавах справжню паніку. Завищавши від жаху, немов нечисті свині, хвацькі кримчаки, турки й молдовани кинулися врозтіч. Ті, хто перебував надто близько до крутого обриву, попадали туди й або розбилися об прибережні скелі, або потонули в глибоких вирах. Інші безглуздо метушилися, шукаючи, як би врятуватися від небесного вогню. Ті, кого забризкала палаюча смола, качалися по землі в надії загасити пекельне полум’я.

За метушнею ніхто не помітив, як Вишневецький випрямився, прискіпливо оглянув прилягаючу до стіни територію, зробив ледь помітний знак здійнятими до неба руками. За цим сигналом очільника козаки зарядили дві метальні машини, що стояли посеред фортечного двору, новими смоляними бомбами, підпалили їх, дали новий залп, знов зарядили машини і знову вистрілили…

Обстріл тривав, доки ноги у смертельно переляканих бусурманів не підкосилися від жаху і всі вони не попадали ниць, палко благаючи Великого Аллаха у будь-який спосіб позбавити їх підступів клятого князя. Цілком задоволений побаченим, Вишневецький подав новий знак. Козаки негайно підпалили машини й невитрачені бомби, озброївшись мотузками й порожніми очеретинами, піднялися на стіни. Щоб вивезені з Іслам-Кермена гармати не дісталися обложникам, їх скинули в заповнений водою фортечний рівчак.

Зробивши все це, обложені за допомогою мотузок спритно спустилися по земляних стінах і, намагаючись триматися подалі від розпластаних на землі ворогів, що досі молилися, кинулися до обриву. Зістрибнути із кручі вниз і пропливти до берега під водою, дихаючи через порожню очеретину, було непросто, але тільки не для тренованих воїнів, що спеціально навчалися цих хитрощів!

Останніми спорожнілу фортецю полишили сам Дмитро Вишневецький і вірний Охрім. Перед цим вони підклали під кілька мотузок, залишених козаками, невеликі мішечки з порохом і дуже обережно розклали на поставлених поруч цурочках тліючі жаринки з таким розрахунком, щоб, коли потягнути за мотузку, мудрована конструкція напевно перекинулася б на найближчий заряд…

Стамбул, Османська імперія, липень 1557 року.

– Ну, і як же ви потрапили в шайтан-фортецю?! – нетерпляче запитала Роксолана, коли їй набридло вислуховувати плутані пояснення Менглі щодо небесного вогню.

– Коли Великий Аллах почув наші молитви, – з достоїнством мовив мурза, – ми наважилися підняти наші обличчя від землі й побачили, що князя більше немає на стіні, зате в його клятій шайтан-фортеці палахкотить пожежа. Окрім того, із земляних стін звисали міцні мотузки, немовби спеціально приготовлені для того, щоб наші славетні воїни перелізли по них через стіни усередину. Підбадьорені побаченим, не слухаючи моїх закликів до обачності…

При цих словах мурза ніяково замовк, однак султанша знаком наказала йому продовжувати.

– Отже, хасекі, не послухавшись моїх закликів до обачності, багато хоробрих воїнів кинулися до мотузок і спробували скористатися ними для негайного штурму, щоб покарати клятих розбійників. Однак тут мотузки почали вибухати…

– Що таке?! – здивувалася Хуррем.

– Вартувало смикнути за мотузку, як на верхівці стіни лунав вибух, і мотузка лопалася. «Це пастки, як ви не розумієте?!» – закричав я. Цього разу неслухи почули мої попередження і залишили спроби піднятися по мотузках на стіни. Більш того, з обережності я в той день вирішив більше не намагатися штурмувати шайтан-фортецю, чим, безсумнівно, зберіг життя безлічі хоробрих воїнів. І тільки ранком…

– Тобто, ти хочеш сказати, що ви просто просиділи там аж до наступного ранку?! – обурено вигукнула султанша.

– З обережності, о хасекі, з найчистішої обережності! І лише переконавшись, що фортеця виглядає мертвою, а пожежа в ній майже повністю вщухла, ми виламали ворота й увірвалися всередину.

– І що ж там знайшли?..

– А нічого не знайшли, хасекі! Анічогісінько!..

– Тобто як нічого?!

– У тім-то й річ, що й сам урус-шайтан, і його кляті козарлюги випарувалися з фортеці бозна-куди, зникли безвісти – от!

– А захоплені торік гармати?..

– Гармат також ніде не було.