Розділ «Частина ІІ Княжич із Вишнівця»

– А тепер усі сюди! Лежати тут тихо до самої темряви, доки грабарі наші працювати не почнуть. А тоді вже, Охріме, дивись мені: ледь бусурмани хвірточку потаємну відчинять – усі бігом туди в порядку, визначеному мною, і кожен нехай робить йому призначене!..

Дійсно, усе вийшло точнісінько так само, як і пророкував Вишневецький. Почувши здійнятий грабарями шум, татари зрозуміли, що під покровом ночі козаки хочуть зробити підкоп і через нього або пробратися у фортецю, або підвести міну під стіну, висадити її й увірватися в Іслам-Кермен через пролам. Щоб ліквідувати загрозу, кримчаки здійснили вилазку через потаємну хвіртку в стіні – до речі, вона дійсно виявилася у вказаному князем місці.

Заледве це сталося, як Вишневецький, Охрім і шестеро молодців кинулися до потаємного проходу в стіні. Без зайвого шуму прирізали всіх татар, які чергували там… крім одного: цим кримчаком зайнявся особисто князь. Пильно дивлячись на бранця (при цьому козакам здалося, що очі Вишневецького палахкотять у майже повній нічній темряві лиховісним червоним вогнем, мов дві жаринки), князь прошепотів по-татарськи: «Відведи моїх людей до порохового складу, відведи зараз же». Тремтячий бусурманин мовчки скорився, Чайка, Ніздрюватий і Малігон пішли за ним.

Тепер Охрім, Капран, Хурделиця й Сироваренко на чолі з Вишневецьким прослизнули через хвіртку до фортеці. Притискаючись до стіни, дісталися воріт, розправилися з вартовими. Тут ззовні пролунав постріл: це Данило пальнув у повітря з пістоля холостим зарядом, сигналізуючи, що з нападниками на грабарів успішно покінчено. Князь із чотирма помічниками розчахнув ворота.

Безмовними тінями у фортецю увірвалися козаки, які заходилися розкидати попід стіни внутрішніх будівель і підпалювати невеличкі порохові заряди. Не минуло й хвилини, як у різних місцях затріщало, потім затанцювали язики полум’я, повалив дим. А ще хвилин через п’ять прогримів жахливий гуркіт, від якого земля під ногами здригнулася: це Чайка, Ніздрюватий і Малігон підірвали порохові запаси фортеці…

Що тут почалося – не описати ніякими словами! Татари взагалі не зрозуміли, що відбувається. Вартові, які чергували на стінах, із дедалі зростаючим жахом бачили, як усередині фортеці тут і там спалахують вогні пожеж. Напівсонні воїни, що прокинулися від безладного гуркоту, повискакували з підпалених будівель назовні, але тут потрапили в суцільне море вогню, що стрімко ширилося немовби саме по собі.

При цьому фортечні ворота виявилися розчахнутими навстіж, біля них валялися зарізані вартові. Час від часу то тут, то там з моторошним передсмертним зойком падав черговий татарський воїн, убитий невидимою рукою, або мовчки котилася в куряву відрубана голова.

Але де ж козаки, де ці підлі розбійники?!

Судячи з усього – уже всередині!!!

Як же вони сюди потрапили, якщо все було тихо, спокійно, і раптом…

Буквально миттєво!..

Як розбійники примудрилися відкрити ворота?! Може, незбагненним чином встигли за лічені години прорити довжелезний підкоп під фортечну стіну, хоча на таку роботу були потрібні тижні потайливих зусиль?..

А якщо ні – що ж тоді сталося?!

Остаточно доконав кримчаків вибух порохових запасів в арсеналі, тоді охоплений панікою гарнізон фортеці про сто кинувся врозтіч. Хто стрибав зі стін (просто на поставлені стійма козацькі списи), хто кидався в розчахнуті навстіж ворота – аби тільки подалі від жахливої пожежі, що перетворила на пекло тиху спокійну ніч. Звідусіль долинали моторошні зойки, лемент, стогони.

Загалом, не минуло й півгодини, як неприступний Іслам-Кермен повністю перейшов у розпорядження козаків під проводом Дмитра Вишневецького. Ранком щасливі шибайголови, що не втратили у нічній сутичці жодної людини, залишили спалену вщент фортецю, із собою ж вивезли всі більш-менш коштовні речі. Але, ясна річ, найпочеснішим трофеєм були півтора десятка відмінних гармат.

Не зважаючи на ту важливу обставину, що після падіння Іслам-Кермена вихід по Дніпру на морські простори був для козаків повністю відкритий…

Острів Байда, весна 1557 року.

– Ну що, князю, здаєшся?!

Мурза Менглі дивився на земляний вал Хортицького замку із затаєною надією. Справді, щоб кров’ю кривдників змити ганьбу Іслам-Кермена й приниження фортеці Озю, беззахисне передмістя якої Вишневецький спалив по дорозі додому, татарське військо, за підтримкою турків і молдован, прийшло сюди… але от уже більше трьох тижнів безцільно тупцює під жалюгідними земляними стінами, не в силах анічогісінько зробити із клятими козарлюгами!!!

Для початку виявилося, що переправитися на Малу Хортицю дуже навіть непросто. Одержавши від всюдисущих нишпорок звістку про наближення війська, упертюхи-козаки й не подумали про те, щоб перелякано розбігтися. Очевидно, водою й провіантом вони встигли запастися заздалегідь – тепер їм лишалося тільки знищити поромні переправи з острова на обидва дніпровські береги, щоб поставити перед обложниками першу природну перешкоду.