Втім повинні звернути! При нинішніх умовах тільки повний дурень не помітив би, що козаки намагаються підвести міну під фортечну стіну. Не перешкодити цьому наміру татари не можуть, а тоді…
А тоді – тримайтеся, нехристі!!!
– Отже, так, – звернувся Вишневецький до грабарів, – ледь почне смеркати, миттю відправляйтеся до ями й починайте працювати! Шуміть якнайсильніше, багаття розкладіть, не ховайтеся особливо. Головне, щоб татарва вас почула, а почувши – з фортеці вилізла.
– Небезпечна справа, князю! – мовив очільник грабарів. – Як би кляті не перестріляли нас, немов перепелиць…
– Ну, про те Данило зі своїми хлопцями подбає, щоб вас захистити.
– А може, хоч якусь зброю дозволиш із собою прихопити?..
– І не думайте! – сказав Вишневецький, як відрізав. – Якщо озброїтеся, бусурмани, чого доброго, запідозрять вас в омані. А так копаєте собі і копаєте! І навіть у страшному сні не підозрюєте, що вони можуть напасти на вас і голови з плечей постинати. Зрозумів?
– Небезпечна це справа, князю, – знову зітхнув очільник грабарів.
– А що ти думав?! Ми татарську фортецю штурмувати збираємось, а не в іграшки граємося. Втім, якщо боїшся…
Вишневецький уважно оглянув очільника грабарів з-під прищулених повік, але той вмить підібрався й мовив твердо:
– Ні, князю, що ти! Тебе ми не зрадимо, для тебе що завгодно…
– Добре, годі тобі! Копай зі своїми хлопцями заради мене, шуми якнайголосніше, а про решту не турбуйся.
– Зрозумів, князю, зробимо!
– От і добре.
Вишневецький озирнувся на фортечні стіни. Досвідчене око миттєво відзначило декількох кримчаків, що обережно стежили за козаками. Загалом-то привести для штурму такої твердині, як Іслам-Кермен, усього лише сотню людей… Це було не просто нерозумно – при бажанні це можна було б розцінити як своєрідне хамство стосовно бравого татарського гарнізону.
Але в тім-то й річ, що про справжню чисельність загону, який приплив по Дніпру, кримчаки не мали анінайменшої уяви! Не бажаючи зменшувати темпів спорудження фортеці на Малій Хортиці, князь взяв у похід мінімально можливу кількість людей, які розмістилися на п’яти десятивеслових чайках. Розрахунок був простим: бусурмани прекрасно знали, що, окрім веслярів, у кожному такому човні міститься ще мінімум півсотні воїнів у повному похідному спорядженні з відповідними запасами. Порахувавши кількість чайок, вони напевно вирішили, що під стіни Іслам-Кермена припливло триста відчайдушних шибайголів. Цього було досить, аби гарнізон розсудливо замкнувся у фортеці, не вступаючи у відкриту сутичку.
Але далі що буде?! Що користі облягати твердиню, яку козакам нізащо не взяти?! А коли кримчаки розберуться, що козаків насправді втричі менше!.. Лишалося сподіватись на те, що командував козацькою сотнею не хтось, а славетний князь Дмитро Вишневецький. Хтозна, на що могла наважитися людина, яка колись зарекомендувала себе прекрасним розвідником?.. Увівши татар в оману щодо чисельності свого загону, він, мабуть, буквально на ходу міг вигадати щось несподіване.
Насправді, так воно й було. Втім, розгадати до кінця хитромудрий план князя не могли навіть козаки, які брали особисту участь у його реалізації. «Ну що ж, сьогодні вночі ми вам, нехристям клятим, покажемо!» – подумав Вишневецький, повторно оглянувши звернену до нього фортечну стіну. Потім неголосно покликав:
– Охріме!..
Козак виріс за його спиною немовби з-під землі.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Кинджал проти шаблі [Серія:"Історія України в романах"]» автора Литовченко Т.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина ІІ Княжич із Вишнівця“ на сторінці 48. Приємного читання.