Розділ «Частина ІІ Княжич із Вишнівця»

– Здоровий будь, князю!

– Здорові будьте й ви, панове!

– Довгі літа гетьманові Вишневецькому!..

Обидві сторони настільки незвичайного союзу відчували, що зараз вершиться подія небувалої важливості, оцінити значимість якої самі вони поки ще не в силах… проте подія ця відгукнеться в століттях нев’янучою славою!

А території Дикого поля, які вони зобов’язалися захищати до останньої краплі крові, разом із Черкаським і Канівським староствами, відданими під руку новоявленого гетьмана Вишневецького, колись стануть своєрідним оплотом козачої доблесті.

І не було б ніколи без цих земель держави, названої Україною!..

Глава 17

Нескорена твердиня

Острів Байда, травень 1555 року.

Вишневецький оглянув дубовий зруб, у нижній частині вже присипаний землею, поплескав товстелезні колоди, обтрусив руки. Відступивши на кілька кроків, скосив голову до лівого плеча, оглянув споруду в цілому: що ж, непогано, дуже навіть непогано! Ще не закінчена стіна вже виглядає досить переконливо. А по завершенні буде набагато краще… От і добре!

Одного не розумів князь: і як це нікому дотепер не спадало на думку спорудити тут, на Малій Хортиці, фортецю?! Те, що місце ідеально підходить для оборони, хвацькі шибайголови зрозуміли давним-давно. Дістатися непомітно до величезної скелі посеред широченного Дніпра, запросто перебороти круті пороги не уявлялося можливим – отже, часу на підготовку до оборони могло вистачити при будь-якому розкладі сил. Бити ворога можна було починаючи ще під час переправи, коли оборонятися як слід він не міг. Нарешті, при певній спритності й завзятому тренуванні можна навчитися тікати звідси, кинувшись у воду, – погоня в цьому разі не загрожувала. З іншого ж боку, навряд чи можна відшукати краще місце для облаштування всіляких засідок, ніж острів. Особливо зручно було розстрілювати або грабувати пропливаючі повз судна.

Тому Мала Хортиця з незапам’ятних часів слугувала осередком справдешніх вояків. Недарма в народі цей острів називали Байдою: ще б пак, адже, з точки зору простих хліборобів і скотарів, його мешканці взагалі не трудилися, а лише ледарювали, байдики били, «байдували»! Інших слів для всіляких бойових вправ недосвідчені люди підібрати просто не могли…

Але чому ніхто не додумався поставити тут фортецю?! Загадка, та й годі! Якщо вірно спорудити захисні вали, приступом укріплення навряд чи візьмеш: занадто мала дистанція до стрімчастих берегів не дасть нападаючим розвернутися. З води підтримку надати неможливо: потужна течія і пороги не дозволять утримувати на місці, наприклад, плоти з лучниками. Підкоп зробити, щоб міну під стіну підвести?.. Унизу суцільна скеля – як через неї підкопаєшся?! Навіть рівчак навколо майбутньої фортеці з превеликими труднощами не вдалося поглибити більше, ніж до плечей грабарів.

Загалом, при наявності достатньої кількості провіанту, води й боєприпасів у фортеці можна сидіти, скільки душа забажає!

От тільки б…

Ех-х-х!..

– Охріме, а як по-твоєму, гарна буде фортеця чи ні?

Охрім скосив голову до плеча так само, як перед тим Вишневецький, прискіпливо оглянув напівготову стіну, замислено мовив:

– На моє скромне розуміння, князю, для початку цілком згодиться.

– Для початку?..