– Ну так!
– Що ти хочеш цим сказати?
– Ти й сам розумієш, князю, що якби не земляним був цей вал, а кам’яним – ціни б твоїй фортеці не було!..
– Кам’яним, кажеш? Та-а-ак…
Вишневецький заламав шапку на чоло і тужливо зітхнув. Ясна річ, з Охрімом не посперечаєшся: якби споруда була кам’яною!.. Але на зведення кам’яних стін (не кажучи вже про замок) було потрібно набагато більше коштів, ніж князь мав у розпорядженні. Він розраховував, що після торішньої присяги, принесеної Сигізмундові ІІ Августу, польський король розщедриться й виділить новоявленому васалові певну кількість золота, якого вистачило б на оплату знавців фортифікації середньої руки, а також усіх необхідних матеріалів і робіт.
Однак на вірнопідданицьке прохання Сигізмунд відповів досить невиразно: мовляв, у мене й без того є куди грошики вкладати, так що, князю, розраховуй на власні кошти. Ну, а власних грошей у Вишневецького ледь вистачило на зведення земляних укріплень…
– Що ж, Охріме, ти, звісно, маєш рацію: про кам’яницю можна мріяти, але це згодом. А поки почнемо із земляних споруд.
– Твоя правда, князю, – підтакнув Охрім. – Місце прекрасне – не дістанешся, тож на якийсь час вистачить і земляних.
– От і я так думаю. Тільки б ще гармати сюди поставити!..
Охрім дипломатично промовчав, тому що добре знав таємницю всієї історії. Замість ясної недвозначної відповіді Його королівська величність обіцяв всебічно обміркувати настільки непросту справу. Тепер вірна людина, залишена князем у Кракові чекати на остаточне монарше рішення, затримувалася підозріло довго…
Ох, тільки б не наврочити!
– То що думаєш щодо гармат, Охріме?
– Воно б, звісно, непогано… навіть якраз… – обережно почав козак, однак його обірвали вигуки дозорця, який спостерігав за правим берегом:
– Гінці вертаються!!! Гінці, ваша милосте!!!
Вершників помітили на правому березі – отже, це саме ті, хто повинен привезти відповідь польського короля щодо гармат… Задоволений Вишневецький підкрутив вуса, сказав майже ласкаво:
– Легкі на спомині! Ну що ж, Охріме, зараз довідаємося, що там надумав Сигізмунд у нашій скромній справі.
– А ти як вважаєш, князю?
– Та швидше за все…
Втім, Вишневецький одразу осікся, чомусь спохмурнів і мовив стримано:
– Ти от що, Охріме… Недовго чекати залишилося, поки гінці переправляться сюди й дадуть нам відповідь за всією формою, тож давай-но потерпимо ще трохи.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Кинджал проти шаблі [Серія:"Історія України в романах"]» автора Литовченко Т.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина ІІ Княжич із Вишнівця“ на сторінці 46. Приємного читання.