Розділ «Липень»

– Це лише слова з нашого гімну, – скромно озвався Мельник. – Коли ж ходить о програму, то вважаю – його священство теж міркує так – мусимо бачити могутню Україну від Дунаю і до Кавказу!

Петлюра очманіло дивився на юнака перед ним. Такого йому не ввижалось досі навіть у сні. Запаморочливу перспективу креслив перед ним цей щуплий юнак! А втім, Петлюрі зразу сипонуло морозом по спині: підстаршина-чотар відмовляється від поста командира коша, резервуючи за собою лише скромну посаду начальника штабу! Чи не націляється цей… фендрик австрійський ще вище? Чи не заміряється взагалі очолити всю справу боротьби за владу?

Петлюра навіть покрутив головою, – комір френча враз зробився тісний. І він поквапився вимовити начальницьким тоном:

– Можете йти, чотар Мельник! Хорунжий Галечко перекаже вам мої дальші розпорядження.

– Гаразд, пане головний отамане! – пристукнув закаблуками теолог-чотар. – Сервус! Чекатиму ваших наказів. Честь!

Він зробив «на місці кругом» і рушив до порога карбованим солдатським кроком. Але на порозі Мельник пристанув на мить і сказав через плече:

– Абат Франц Ксаверій Бонн також просив переказати панові головному отаманові своє вітання…

Петлюра спантеличено видивився.

– Хто… переказує? – навмання перепитав він.

Мельник відповів з відчутним притиском:

– Капелан частини бельгійських авіаторів у Києві, до війни – парох тернопільської кафедри, отець ордена монахів-редемптористів Франц Ксаверій Бонн. Папський легат.

Петлюра дивився ні в сих ні в тих. Мельник теж зчудовано позирав через плече. Що таке? Трапилось якесь непорозуміння? Чи інформації зв'язку ще не дійшли від голови Центральної Ради до пана генерального секретаря?

Емісар митрополита знайшов за потрібне пояснити:

– Легат папи Бенедикта п'ятнадцятого абат Франц Ксаверій Бонн три дні тому прибув з Рима, з Ватикану, і привіз панові генеральному секретареві військових справ України папське благословення…

Піт знову зросив чоло Петлюрі. Що за чортовиння? Друге католицьке благословення за один день! Самому папі римському було діло до його особи! Почуття ошелешення змінилося на почуття пихи: благословення папи – намісника Бога на землі, владного над думками й ділами півмільярда католиків світу, – це було неабищо! Навіть для колишнього соціал-демократа, особливо – коли він ладнався стати при владі в державі…

– Добре, – мовив Петлюра, опановуючи своїми почуттями. – Я згодний прийняти абата Бонна.

– Коли?

– Хоч би й завтра. В цю пору.

– Сервус!

Чотар Андрій Мельник ще раз чітко пристукнув закаблуками і зник за порогом.