Розділ «Липень»

– Яка ж думка його священства… тобто, я хотів запитати, яку ідею можете подати ви в справі утворення в тилових містах України національно-свідомих гарнізонів, на які вже сьогодні могла б спертися в своїй політиці Центральна Рада?

Мельник відказав зразу, наче відповідь заготовив завчасу і тільки шукав нагоди її висловити:

– По містах України слід створити нові гарнізони – з національно-свідомої інтелігентної молоді: студентів, гімназистів, школярів. – Він додав майже мрійливо: – Пан головний отаман відає: молодь завжди настроєна так романтично. Ще Наполеон сказав, що найліпший солдат – у шістнадцять років: діти не розуміють смерті і нехтують небезпекою в бою…

– О! – перебив Петлюра, поспішаючи врятувати свій престиж. – Саме так ми й робимо! В Києві вже українізовано дві школи прапорщиків і створюється батальйон українських ударників: все це – студенти і шкільна молодь. Але ж ця молодь не вишколена, не знає військової справи, її будемо ще муштрувати! А потрібна вірна збройна сила сьогодні!

Мельник випромінив з очей своє лагідне синє сяйво.

– Таку частину, на яку ви можете спертись сьогодні, я й прийшов запропонувати вам, пане головний отамане.

Петлюра скинувся на Мельника.

– Звідки ж ви візьмете таку частину?

– Візьмете ви, пане головний отамане. В Києві, по інших містах України, а також у Царицині на Волзі й по деяких містах Сибіру в таборах військовополонених перебуває не одна тисяча полонених з легіону українських січових стрільців та й взагалі – українців з різних частин австрійської армії. Ви мусите виписати їх з таборів і організувати з них легіон «січових стрільців». Це будуть добрі вояки за соборну Україну, пане головний отамане, бо ж всі вони галичани і прагнуть повернутися додому. Крім того, стараннями ордена святих отців василіан ця молодь вихована ще до війни в дусі національної свідомості та прагнення незалежності України…

Петлюра вислухав тираду до кінця і відказав похмуро:

– Про це, пане Андрію, ми думаємо з першого дня революції в Росії. Але це здійснити неможливо: статус міжнародних конвенцій не дозволяє озброювати військовополонених…

– Перепрошую, пане Симоне, мусите зважити: першими, – він наголосив на цьому слові, – порушили міжнародні конвенції німці: це вони вишколюють у своїх таборах синьожупанників.

– Але ж вони ще не дали їм зброї до рук!

– А ви дасте! Бо ж у Росії відбулася революція. І це є абсолютним порушенням усіх міжнародних конвенцій. Це засвідчить вам кожний знавець міжнародного права. Отже, не перед юриспруденцією слід шукати аргументацій, а лише перед Тимчасовим урядом.

– От-от! – скрикнув Петлюра. – Про це я й кажу! Тимчасовий уряд ніколи не дасть згоди на формування збройної частини з полонених галичан! Там теж не дурні сидять і зрозуміють…

Мельник безцеремонно урвав Петлюру:

– Отож і маю запропонувати вам, пане Симоне, доброго аргумента для Тимчасового уряду. Ви подасте Тимчасовому урядові, що австрійські українці прагнуть оружно змагати за відірвання українських земель від Австрії та приєднання їх до України російської. Будьте певні, що Тимчасовий уряд дасть себе обдурити на цьому і дозволить Центральній Раді таку акцію – в інтересах російського великодержавництва. Раджу вам шукати симпатиків у кадетській частині Тимчасового уряду, а також заручитися щирою підтримкою дуже впливових ще… монархічних кіл Росії. Не слід забувати, що приєднання Галичини до Росії – це програма російського самодержавства от уже понад два століття.

– Пробачте, – промимрив Петлюра, – але тепер мені неясно, до кого ви збираєтесь приєднувати Україну? До Росії чи до Австрії?

Мельник відповів:

– Байдуже! Це ж тільки шаховий хід конем у процесі змагання. Гамбіт для здобуття нашої державної самостійності.