Розділ «Липень»

– Але чому ж ви вважаєте, що до вашого вільного козацтва піде весь цей мільйон?

Тютюнник спокійно зустрів роздратований погляд Петлюри.

– Ви, пане Петлюро, – соціал-демократ, отже, бодай в загальних рисах, знайомі з ученням Карла Маркса. Соціальний постулат і гарантує це.

Петлюра дивився отетерівши.

– Тобто? Який постулат?

– Загляньте ще раз у статистику, добродію соціал-демократе, – терпляче, але наполегливо мовив Тютюнник. – Статистика – основа соціальної науки. Що ви бачите там, у статистиці?

– А що ж ми там бачимо? – зовсім спантеличився Петлюра.

– А бачимо там ми ось що. Шістдесят відсотків українського селянства, яке сьогодні й складає основу нашої нації, є батраками й безземельними бідняками. Двадцять сім відсотків – середнього майнового стану хлібороби, що обробляють самі свій ґрунт. А тринадцять відсотків використовують найману силу – багатії, що мають інколи аж до сорока десятин землі.

– Ну?

– От вам і «ну», пане соціал-демократе. Вісімнадцять мільйонів бідняків володіють лише п'ятнадцятьма відсотками орної землі на Україні. А сільський глитай посідає п'ятдесят один відсоток! – Тютюнник пронизав Петлюру гострим лезом свого сталевого погляду. – Вам, соціал-демократові, повинно бути відомо, що навіть у промислових концернах п'ятдесят один відсоток акцій гарантує порядкування концерном. А для українського селянства його земля і є його акції!

– Ви хочете сказати…

– Так, я кажу: хто сидить на землі, той і є сіль землі! Поміщика ненавидить все селянство – і наймит, і бідняк, і заможний, і багатий. Бо бідняк мріє про клинець власної земельки, заможний прагне стати багатієм, а багатій сам би жадав вийти в великі землевласники! Селянська революція, тобто – віддати землю у власність селянству всіх майнових станів, подушно і по виробничій спроможності, – ось наш політичний заклик. За ним і можна прийти до державної влади на Україні! За цим гаслом піде вся селянська стихія, а це буде дев'яносто відсотків нашої нації! Десять відсотків нехай відкинуться: пролетарі та буржуазія – щоб скрутити їм в'язи, матимемо вільне козацтво!

Петлюра мовчав, приголомшений.

Перший державний день був, нівроку, таки знаменний. Знаменні були й перші відвідувачі першого державного діяча. Вони не зналися між собою, ці два прозеліти, – емісар уніатського митрополита і посланець православних Звенигородських куркулів, – але хіба вони вдвох, споловини, не виклали щойно цілу програму державного будівництва?

І хіба не для нього – Симона Петлюри – відкривалася зараз вакансія проводиря на самісінькому вершечку керівництва відроджуваною національною державністю?

– Я прийшов до вас, пане секретарю, – почув Петлюра сталевий голос Тютюнника, – запропонувати негайно поширити рух вільного козацтва на цілу Україну. Заможні йдуть у вільні козаки охочекомонно, тобто, – власним коштом екіпірують себе: кінь, одежа, збруя, зброя. Це й буде наша гайдамацька гвардія. Але про неспроможних мусите потурбуватися ви. Вільні козаки віддадуть вам свою готовність наложити головами за землю і самостійність, а ви дасте їм штани, чоботи, шапку з шликом, а також гвинтівку і кулемет з патронами…

Тютюнник замовк. Мовчав і Петлюра. І Тютюнник терпляче чекав. Він розумів, що всяку пропозицію – навіть найгеніальнішу і найпростішу – треба добре зважити сюди і туди. Тютюнник навіть одвернувся, щоб своїм дошкульним поглядом не заважати Симону Петлюрі мислити. Тютюнник позирав у вікно. За вікном знову періщив дощ, козаки його гайдамацького почту мокли під каштанами, але то було пусте: попереду на них чекали ще звитяги й походи, – нехай звикають, нехай гартуються помаленьку.

А Петлюра зовсім поринув у розмисли й… спогади.

В цю хвилину, не знать чому, перед його внутрішнім зором пропливли зворушливі картини з його власного дитинства.

Ось він, син нужденного кобищанського паламаря Василя – у самій льолі і без штанів – лазить між двома миршавими підсвинками і репетує: каші хочу! А поруч, через тин, на обійсті Петлюри Ілька: двадцять овець – у кошарі, кабани – у сажі, десять хвостів – у корівнику, восьмеро коней – у стайні… Мати тицяє Сьомці до рота скибку крихкого, черствого житняка, а за тином його перевесникам – від Петлюри Ілька – дістаються пироги з маком і пампушки з медом…