TextBook Були поміж ста двадцятьох і чехи, і словаки, і словенці, і серби, і хорвати, і поляки; навіть два угри-гонведи були і один німець-кірасир: десь приблудилися на полоненському етапі. Але найбільше було галичан з українського легіону, і тому співалося в команді завжди української:
Хто ж нас поцілує в уста малинові.
Карі оченята, чорнії брови…
Охоронці-бородані попленталися за ними.
– Рушниці, рушниці візьміть! – гукали їм із натовпу.
І економічеські хлопці наздоганяли ополченців і тицяли їм до рук їх зброю, – бо ж записано за кожним під особистий номер, щоб потім не відповідати людям перед начальством.
Унтер чапав зовсім позаду. Він озирався, відпльовувався і сварився кулаком хто й зна на кого.
Було вже гаряче. Сонце світило звисока. Під спекою затихало все. Навіть кулики з болот вже не свистали…
Перший державний день
1
Петлюрі все було ясно: мобілізовані воювати не хочуть.
«Полуботківський інцидент» не був поодиноким випадком: у Чернігові, Полтаві, Одесі та Катеринославі щойно українізовані батальйони теж відмовились їхати на фронт. Української армії – з українізованих частин – фактично не існувало…
А от де взяти такий національно-свідомий елемент, що добровільно візьме гвинтівку і охоче подасться на позиції воювати до переможного кінця, – оце Петлюрі не було ясно.
В задумі й зажурі дивився Петлюра на вулицю крізь вікно.
За вікном періщив дощ, дрібний та дошкульний, наче глибокої осені. Будинки по той бік вулиці виднілися немов крізь серпанок, землею стелився туман, з неба нависали кошлаті хмари.
Петлюра сидів у своєму кабінеті – урядовому кабінеті генерального секретаря військових справ. Керенський не збрехав: Тимчасовий уряд таки визнав Генеральний секретаріат Центральної Ради, – в Петрограді було надто сутужно. Але з автономією України довелося діло зам'яти. Певна річ, що другий Універсал – про незастосування автономії до Установчих зборів – довелося тільки опублікувати в газетах, а від урочистого молебня на Софіївському майдані – відмовитись.
Петлюра подзвонив – на столі вже поставлено срібний дзвіночок – і сказав хорунжому Галечко, тільки вона стала на порозі:
– Сьогодні маємо день аудієнцій. Прошу пильно стежити за чергою.
– Гаразд, пане генеральний секретарю! – Панна Галечко клацнула закаблуками і зразу ж клацнула вдруге.
– Що таке?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мир хатам, війна палацам [Серія:"Історія України в романах"]» автора Смолич Ю.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Липень“ на сторінці 25. Приємного читання.