Розділ «Липень»

– Геть Тимчасовий уряд! – почувся лемент: то гукав Гречка від лану.

Перед очима в Оксентія пливли обличчя людей – сполотнілі, занімілі, невиразні, неначе крізь серпанок. Тільки обличчя Григора Омеляненка не пливло, а скакало на місці – люте, страшне, з роззявленим ротом.

Григор гукав:

– Не слухайте, люди, його! Провокатор він, а не від Центральної Ради! Його німецькі шпійони сюди підіслали!..

Оце вже й була та крапля, що переповнила по вінця сосуд. Такого Оксентій стерпіти вже не міг. Тихий та смирний все життя, що й на собаку не гримне, Оксентій раптом замахнувся на Григора:

– Ти мені такі слова не говори, каїне! – аж зайшовся Оксентій. – Бо я тебе й вдарити можу! Сам живоглот, так весь народ проглинути хочеш…

Оксентій був би й вдарив переляканого Омеляненка, але люди перехопили його руку, вхопили й Григора, щоб розборонити. Зчинився ґвалт. Тимофій Гречка біг від лану, розмахуючи косою. Побігли й інші косарі. Тільки австріяки стояли на своїх місцях.

Унтер метушився, гукав, хапався за груди, де в нього колись теліпався поліцейський свисток, а тепер був тільки шнур від солдатського нагана, а під ним – серце.

Григор видирався в людей з рук, нахвалявся Нечипорукові смерть учинити, а самому Грушевському в Центральну Раду написати супліку, щоб скинули Нечипорука з делегата, бо він продався більшовикам, а тут-таки одна є тепер власть – власть Центральної Ради, бо – автономія!

Гречка, надбігши з косою в руках, гукав:

– А раз автономія, то самі собі, автономно, й напишемо закон! Про землю селянам! Об'являю автономію України від Тимчасового уряду!

Григор, хоч і який лютий був, а зареготав:

– Без тебе вже проголошено – Універсалом Центральної Ради! Тільки ж нема від Центральної Ради такого закону, щоб на автономній Україні грабувати землю, в кого є! І не буде! Центральна Рада власність почитує!

Гречка залементував зовсім не в собі, наче звомпів:

– Тоді автономію від автономної України проголошую! Раз Центральна теж народові землю не дає, то нехай буде тут наша, самостійна бородянська республіка!

– Оксентія на президента собі настановите? – затлумилися дядьки з Григорової братії.

– Дядько Оксентій за народ сказав! – загукали на них з гурту. – Хоч би й президентом був: не гіршим буде від твого Керенського або й Грушевського з Центральної Ради!

Гречка вхопив Омеляненка за груди й почав трусити.

– Заберіть цього розбишаку, матроса! – хрипів Григор.

– Під стінку його, паразита! – хрипів і Гречка.