Розділ «Травень, 2»

Третій – про армію: негайно створити українську національну армію.

Першим заходом на цьому шляху мало бути повсюдне виділення солдатів-українців із складу армійських частин російської армії та зведення їх в окремі українські частини.

– Слава українській армії! – проголосив Петлюра.

«Слава!» – покотило майданом. Оркестр заграв «Ще не вмерла Україна». За музиками гімн заспівали й зведені в один хори: капела Кошиця, хор театру Садовського, хори українізованих гімназій та районних «просвіт».

В хорі печерської «Просвіти», під керівництвом студентки Марини Драгомирецької, співали і Данило – бас, Флегонт – баритон, Харитон – тенор з фальцетним тремтінням на верхах.

Петлюра стояв, заклавши правицю за борт френча, – так закладав колись руку за борт мундира Наполеон Бонапарт.

Грушевський – він не співав, бо був зроду безголосий, – нахилився до вуха Винниченкові і жарко зашепотів:

– Голубе мій, Володимире Кириловичу! Я гадаю, з цією резолюцією, для полагодження наших взаємин із Тимчасовим урядом та Петроградською Радою депутатів, повинна виїхати до Петрограда наша делегація. Ви, любий Володимире Кириловичу, маєте її очолити: ви ж – стара гвардія соціалістів, не те що ми – молоде покоління… Допечіть їм, допечіть!

Винниченко приосанився. Певна річ, кому ж, як не йому? Потрібні ж широта світогляду, глибина мислі, європейський масштаб різних там, як би це сказати – асоціацій! І взагалі… Словом, Винниченко мав сатисфакцію: цей старий пацюк не такий вже й огидний – навіть щось симпатичне в ньому є…

– Поміркуємо, дорогий Михаиле Сергійовичу! – солідно відказав він. – Обмізкуємо, розкумекаємо, що там і до чого… Я завжди готовий на свої плечі прийняти тягар…

Петлюра тим часом вийняв руку з-за борта френча і звів її вгору, склавши пальці, як для хресного знамення.

Це був знак.

– До обітниці! – подав команду полковник Капкан.

Шістнадцятьма ротами знову перебігла хвиля і брязнула зброя. Козаки перекинули гвинтівки у лікоть зігнутої лівої руки, правою зірвали шапки з шликами з голів.

Полковник Капкан встромив шаблю у піхви, скочив з коня і звів руку так само – як на хресне знамення.

– На цьому й присягаємо! На вірність неньці-Україні, на славу українському лицарству!

Він став навколішки.

Слідом за ним вклякли навколішки три з половиною тисячі козаків і сімсот делегатів військового з'їзду.

І тоді з їхніх грудей – хор у кілька тисяч співаків – низьким солдатським тембром і повільним, як на солдатській молитві, темпом полинув на широкий майдан спів.

Співалося гайдамацької: