Розділ «Травень»

Втім, німці та австріяки тепер теж причаїлись і тільки ставали на артилерійську дуель по-німецькому точно: вранці і ввечері, із сходом сонця і під захід сонця.

А що гатили вони сьогодні серед білого дня, то це була лише відповідь на вчорашню атаку з нашого ж таки дурного розуму…

Дем'ян визирає на захід, потім зиркає на схід. До своєї залишилось кроків із сорок, з-поза бруствера мигне каска і знову сховається: виглядають солдати – чи живий ще солдат і чого він не перебігає далі?

Дем'ян вистрибує з вирви і мчить петляючи, наче заєць.

3

Вчорашню атаку і справді було спровоковано. В район Тернопіль – Чернівці прибув раптом – власною персоною – французький міністр Альбер Тома.

Справа в тому, що російський фронт, на сході, вже кілька місяців стояв бездіяльно, і німці, скориставшися з того, перекинули свої найкращі частини на захід, на удар проти Франції і Британії.

Французький міністр був соціаліст, а в революційній Росії слово «соціалізм» було в кожного на вустах і викликало справді щире захоплення. Тим-то саме на соціаліста Тома й покладено найвідповідальнішу місію.

Мсьє Тома їздив вздовж лінії російського фронту, з армії в армію, – йому шикували дивізії, полки, батальйони. Тома проходив перед строєм бійців, що тримали гвинтівки «на караул», вимахував чорним з шовковою стрічкою «котелком», гукав «вів ля Рюсі, вів ля революсьйон!» – і солдати відповідали «ура!». Після того подавалась команда «вольно!» – і член партії французьких соціал-патріотів відкривав мітинг російських солдатів.

Промовляв Тома перед корпусом сорок хвилин, перед дивізією – двадцять, перед полком – п'ять-шість. Для корпусу він розповідав історію французьких революцій та про роль «пруссаків» у їх загибелі. Для дивізії обмежувався описом тієї загрози, яка виникла б перед цивілізацією, в разі б перемогу в цій війні здобули «боші». Для полку вистачало запевнення, що це вже остання війна, бо тільки буде розтрощений тевтонський імперіалізм, негайно ж настане вічний мир.

Та був з соціаліста Тома дійшлий мітинговий оратор – років із двадцять він виголошував демагогічні промови на профспілкових форумах у себе в Парижі. Тому він додавав насамкінець, що для того, щоб ця війна закінчилась, потрібно, щоб і в Німеччині сталася революція. А німецький пролетаріат тяжко пригноблений і не має сили сам повалити у себе Вільгельма, – треба йому допомогти: понести на російських штиках революцію в саму Німеччину! Отоді вже, будьте спокійні, ніколи не буде ніяких війн…

І гвардійці дали свою згоду.

Звичайно – чому не підмогти? Підмогти можна, особливо коли дуже просять: російський солдат завжди був доброї, жалісної душі. Та й спокусливо: війна враз закінчиться, і тоді – паняй кожний кому куди треба.

І гвардійці пішли.

На ділянці фронту під Обертином Дем'янова рота звелась першою і виконала бойовий наказ: здобула першу лінію німецьких траншей. Через неї – на другу та третю німецькі – мав зразу впасти весь батальйон.

Та… батальйон і досі сидить у землі, а Дем'янова рота кукає під огнем – без огнеприпасу, без їжі й води, навіть без санітарів. І до вечора від неї залишиться тільки горе в ста двадцятьох посиротілих родинах, розкиданих по просторах колишньої Російської імперії…

4

Дем'ян вихором мчить двадцять-тридцять кроків і, перше ніж найближчу вирву накриває віяло кулеметних куль, котком скочується в своє нове пристановище.

Тепер це вже зовсім близенько від другої своєї.

З окопу стривожений голос гукає через бруствер: