Розділ «Травень»

Коли маніфестанти проминули книжкову крамницю Ідзіковського, стало видно, що попереду внизу вони несуть ще й довгий червоний сувій, на якому білими літерами виписано: «Южно-русский союз русских учащихся». Розпізнати тепер можна було і склад демонстрантів: то були суціль гімназисти та реалісти старших класів або учні «колегії Павла Ґалаґана» та ремісничих шкіл філантропічних організацій – училищ «Царя-освободите-ля», «Цесаревича Алексея» та «Принца Ольденбурского». А позаду марширували – з своїми довгими патерицями на плечі в ширококрисих зюйдвестках та апашках хакі з триколірними фестонами на лівому рамені – підлітки по чотирнадцять-п'ятнадцять років: організація російських бойскаутів. Загін скаутів був чоловіка з двісті. Жодної старшої від сімнадцяти-вісімнадцяти років людини в лавах маніфестантів не було.

Союз російських монархістів, зареєстрований у «Викорого» нарівні з усіма іншими громадськими організаціями, таки дбайливо підготував цю молодіжну монархічну демонстрацію: з діточок же «взятки гладки»…

Передня лава юних демонстрантів урочисто співала:

Коль славен наш Господь в Сионе…

А з задніх, скаутівських, лав накочувався інший спів – в швидкому темпі – кличний і войовничий:

Славься, славься, наш русский царь.

Господом данный нам царь-государь,

Да будет бессмертен твой царский род —

Да с ним благоденствует русский народ…

З під'їзду кафе «Семадені», з гуртка офіцерів, назустріч цим співам раптом грянуло «Боже, царя храни…».

З дня революції це був перший відкритий виступ реакції.

4

Харитон аж тупцював на місці:

– Мама рідна! Таж то ті ж таки субчики, яких ми товкли ще в п'ятнадцятому році!

– Ті самі! – зціпив зуби й Флегонт. – Що шевченківські роковини зірвали і громили українські книгарні…

– Набити б знову! – буркнув Данило, роблячи рух, схожий на той, коли збираються закачати рукава.

Поруч з хлопцями в цей час опинилась якась дівчина в червоній кохтинці, на вигляд – курсистка, з тих дореволюційного гарту «курсих», що неодмінно були членами «земляцтва», відвідували всі студентські сходки і загонисто виспівували пісень, у яких римувалося слово «народ».

Поруч з курсисткою стояли ще двоє: молоденький стрижений наголо студент-комерсант у вицвілому кашкеті з пощербленим дашком, і другий – бородатий, типу «старого студента», в розстебнутій двобортній студентській тужурці. Інших ознак приналежності до студентської корпорації на бородатому не було: він був у солдатських чоботях, солдатській гімнастерці і простоволосий. Він зціпив зуби, аж жовна ворушились над щелепами, і його огнисті на тонкому матовому обличчі очі аж сипали блискавицями.

– Мерзотники! – скрикувала й скрикувала дівчина. – Ах, які ж мерзотники!

Молоденький стрижений студент метушився: