Розділ «Травень»

Перестрибуючи зразу через кілька плит тротуару, він вибіг на брук. Лівою рукою він ухопив прапор, а правою затопив довготелесому гімназистові в пику.

І вже кілька чоловік – солдатів, майстрових – вибігли з тротуару і врізались у ладно вишикувану лаву демонстрантів.

Дівчину-курсистку вже хтось стягнув на землю, якась дама погрожувала їй зонтиком, але двоє її товаришів-студентів пхнули її в будку з зельтерською, відштовхуючи юрбу.

Три кроки віддаля, на ліхтарному стовпі, тримаючись за нього одною рукою, стояв якийсь солдат і гукав:

– Земляки! Солдати! Робочі! Товариші! Чесні люди! Не допустимо контрреволюції!

Його смикнули за ногу, він зірвався з стовпа, але зразу ж підхопився і теж побіг на брук – проти демонстрантів.

Данило з Флегонтом тим часом були вже біля Харитона. Харитон і довготелесий гімназист качались по брукові в тісних обіймах – виринав то Харитон, то гімназист. Прапор простелився долі. Передні шеренги демонстрантів вже розсипались, і на допомогу поверженому прапороносцеві кинулось кілька гімназисти?. Та Данило гатив своїм важким кулаком, і Флегонт діяв ногами – з нього був непоганий футболіст.

Хрещатик вже вирував. Над бійкою на бруці завис лемент, перехожі з вереском ховались до крамниць, інші, навпаки, бігли від тротуару, щоб взяти й собі участь у бійці.

Битися проти демонстранти? вибіг уже не один десяток – солдати? робітників, студентів, теж гімназистів. Демонстранти змішались і тікали. їх наздоганяли, накладали в потилицю, накручували вуха, зривали кашкети з голії? і шпурляли геть. Нарцис, нарешті, теж об'явився: він з нальоту плигнув на якусь купу тіл зверху і почав молотити всіх підряд, вигукуючи притому: «Хай живе мать-анархія!»

Але тут наспіла задня лава – скаути з своїми патерицями. І дошкульні вдари посипались на голови нападників. Офіцери, що ставали біля кафе «Семадені», кинулись у бійку й собі. Вони хапали нападників, піднімали за руки й ноги, розгойдували і кидали просто в вітрини крамниць. Брязнуло скло.

Голос курсистки все ще дзвенів десь:

– Товариш! Товариші!..

Але вже крикнуто і «тікай», і дехто повертав та біг геть Хрещатиком. Першим, либонь, побіг Нарцис, репетуючи своїм могутнім басом, бо дістав палицею в обличчя. Кілька двірників у білих фартухах, взявшись за руки, перетяли вулицю, але Нарцис шарпонувся, повалив весь ряд, перестрибнув через тіла і чкурнув далі, до Олександрівської.

Офіцери й юнкери насідали, скаути молотили та кололи палицями, очумалися вже й демонстранти-гімназисти: на кожного нападника кидалося десятеро, скручували руки і кудись тягли.

Данило, Харитон і Флегонт теж побігли. Вони хотіли шмигнути в Костьольну, але звідти вибігло кілька архаровців у «каптанах», і один з них ухопив Данила за руку. Данило видерся, але залишив у «каптана» свій рукав. Та позаду підскочив Флегонт, загилив «каптанові» в вухо і вихопив Данилів рукав з його рук. Харитон біг позаду і репетував несамовито:

– Сволота! Ми вам ще дамо чосу! Лапітудники! Песиголовці! Паразити!

Двірник з якогось під'їзду пустив з брандспойта струмінь води, струмінь вдарив Харитона в бік, Харитон впав, але зразу ж викрутився з-під водоспаду, зірвався на рівні і, мокрий з голови до ніг, побіг далі, за своїми, репетуючи:

– Я тебе, гад, не водою потоплю, а огнем опалю!..

Данило пристанув, повернув, підскочив до двірника і так стукнув його по голові зверху, що той простятся горілиць. Брандспойт випав з його рук, і вода побігла з крана на тротуар тихим дзюркотливим струмочком.

Тікали вже всі: на Олександрівський майдан, тоді – до Купецького і Царського саду, щоб заховатися там між дерев.