Розділ «Частина 4 І для чого це ти цю погану сіру хустку на голові пов’язала, безталанна Міловице?»

«Ганю! – гукнула ти на старшу дочку, – виводь хлопців із хати й біжи до тітки Олександри! Кажи, щоб бігом до нас ішла, бо вже пора…»

Ганя схопила хлопців за руки і поволокла до дверей.

А як усі покинули хату, витягла ти, Міловице, з-під столу заготовлену на ту нагоду в’язанку свіжого сіна, простелила його посеред хати, кинула зверху рядно – і впала сама. Ти, Міловице, вже знала, як народжувати дитину…

Швидко прибігли й Ганя з Олександрою, допомогли тобі народити.

Коли менші діти увійшли до хати, біля тебе, Міловице, вже була в сповитку дитина.

«Є у вас тепер ще одна маленька сестричка», – показувала ти на дівчинку. Замотане у твою стару спідницю, лежало немовлятко поряд і голосно плакало.

«Мамо, а як ми її назвемо?» – роздивляючись поморщене личко дівчинки, питала Маруся.

«Назвіть самі…»

«Може, назвемо дівчинку Юля?» – попросила Ганя.

«Давайте краще назвем Федося, – сказала Маруся. – Бо он у Кесарів є маленька Федося, і у нас хай буде!»

«Нехай буде й Федося, – згодилася ти, Міловице. – А Маруся, як уже сама назвала дівчинку, то й буде її бавити».

І Маруся кивала головою, раділа.

«От тобі і нянька вже готова», – сміялася Олександра.

За хрещеного батька для Федосі попросила ти, Міловице, сусіда свого через дорогу Петра Кесаря, це в нього вже була «своя Федося». І хрещений подарував похресниці двоє маленьких ягняток.

«Виростуть ягнята, і будуть з них вівці, а тоді матимете своє молоко!» – казав.

Як же раділа ти тому подарунку, Міловице!

А вже через два дні після родин пішла ти, Міловице, на буряки, бо треба було «палички» відробляти. Добре, що було вже на кого залишити дитину.

«Як не вийдеш на роботу, то віддамо під суд за туніядство!» – пригрозив тобі управляючий.

Якось увечері, як полягали діти спати, шепталася ти з Олександрою.

«Нащо ж ти ту дитину родила, Міловице? В таку пору, у війну, без чоловіка? Що ж це ти собі таке надумала?»