Розділ «Тінь»

— Ні, твій брат. Льоха вже не повернеться, — повідомив я, відчуваючи при цьому навіть якусь гордість всередині. Все-таки всі ми за природою ще ті хижаки.

— Він був поганим, — повідомила Лінда. — Він хотів влади над людьми.

— Я знаю. То що з твоїм братом?

— Не знаю. Коли я засну… я тепер часто сплю.

— Збирайся, поїдемо звідси.

— А куди?

— Побачиш. У тебе є якісь речі?

— Ні. Раніше у мене були свої речі, а зараз ні. Мама вже не приходить.

— Тоді ходімо.

Я узяв її за руку й повів до машини. Володя запізнився. Коли ми зійшли на пагорб, то я саме роздивився людську постать, що наближалася до будиночка, котрий ми кинули. Швидше за все, це був він. Що ж, комусь пощастило. З такої відстані він не міг нас роздивитися, і я намагався запевнити себе в тому, що менти на мене не вийдуть. Могли, звичайно, але ж стрілянина — це ще не великий злочин, а труп вони можуть і не знайти. Напевно, тепер йому дадуть премію за знайдений BMW. Тільки не треба шукати нас, Володю, не треба.

Минуло два з половиною тижні.

Лінду я поселив в своїй однокімнатній квартирі. Весь цей час я згодовував їй кінські дози транквілізаторів, що не надто їй подобалось. Так було треба і, здається, мені вдалося їй це втовкмачити. Увесь цей час вона не спала, що не могло не позначитися на стані її здоров’я. Якщо чесно, то я теж майже не спав. Постійно боявся, що вона все ж таки засне, і тоді мені буде дуже погано. А Лінда, здавалося, звикла обходитися без сну. Вона дивилася телевізор, іноді читала, іноді я виводив її на вулицю прогулятися вночі, щоб не бачили сусіди. Вона поводилася дуже спокійно і тихо, не створюючи зайвих проблем. Як і належить… мертвій дівчині. Тільки зрідка вона будила мене, вночі, і говорила, що відчуває наближення сну. Тоді я робив усе, щоб цього не сталося.

Я знову пішов на роботу. Начальник, звичайно, побурчав, але було видно, що він радий мене бачити після моєї тривалої «депресії», на рахунок якої я списав свою тривалу відсутність. Я старанно вдавав, що у мене все нормально і життя ніби увійшло до звичної колії. Здається, непогано вдавав. У кожному разі, ніхто не чіплявся із запитаннями й не цікавився моїм здоров’ям. Іноді лише помічав косі погляди з боку Дмитра, але він теж мовчав.

Я прокинувся, відчуваючи, що не відпочив. Треба йти на роботу — сьогодні, здається, п’ятниця. І то добре. Один день, а потім вихідні, за які я хоч трохи зможу відпочити. Я обернувся і подивився на спину Лінди. Вона сиділа за комп’ютером і грала в якусь гру. Як же вона повинна себе почувати, коли я так розкис? За той невеликий час, що ми провели разом, я встиг до неї звикнути. Іноді мені здавалося, що ніяка вона не шизофренічка, а нормальна дівчина, просто трохи дивна. І мертва. Як я не старався, але так і не зміг примусити себе забути про те, що вона вже вмирала, причому двічі. Звикнути звик, але завжди про це пам’ятав. А іноді мені здавалося, що це не так вже й важливо.

— Прокинувся? — запитала вона, сидячи до мене спиною.

— Так. Їсти хочеш?

— Хочу.

Ось коли вона сиділа от так — спиною, — коли не було видно живота, і можна було уявити собі, що його взагалі немає, тоді мені ставало майже добре. Ось тільки в останні кілька днів я ловив себе на тому, що іноді несвідомо прислухаюся до себе, до свого шостого відчуття — щось існувало на межі підсвідомості, і я ніяк не міг визначити що. Спочатку я думав, що це мені просто здається, що я просто втомився та й нерви ні до біса. А потім, раптом зрозумів, що ні — просто підходив час. Ось і тепер, спостерігаючи за її спиною, я одночасно щось відчував. Чужий погляд, присутність чогось. Тінь або Адам, був поряд, можливо, навіть зовсім близько.

Я встав і, натягнувши штани, пішов на кухню готувати сніданок. Потім ми поїли, і я пішов до редакції, заздалегідь поцікавившись її самопочуттям і пообіцявши принести що-небудь цікаве почитати. День обіцяв біти звичайним.

На роботі я ніяк не міг зосередитися на статті. Звичайнісінька стаття, нічого складного — брехня і трошки правди. Ту статтю про клініку давно вже написав Дмитро, звичайно, де потрібно трохи підправив, а в цілому написав достатньо точно. Вийшло геть неправдоподібно, але цікаво. Якщо не знати, що це було насправді.