Розділ «Тінь»

— І що ми тепер робитимемо? — як я не намагався, а голос все ж таки трохи тремтів.

— А як ти думаєш? — мабуть вирішив познущатися Товстий.

— Тебе як звати?

— Льохою. Що ще скажеш?

— Ти, Льохо, мене не вбивай, — Товстий почав поволі наближатися до мене дугою, судячи зі всього маючи намір вийти з території ділянки через хвіртку. При цьому він не переставав бридко посміхатися. Я починав підозрювати, що Льоха був трохи контужений після зустрічі з Тінню, або Адамом, як він його називає, а може, й до того. — Давай краще побалакаємо, обговоримо те, що нас не влаштовує. Ми ж, врешті-решт, розумні люди, зможемо будь які проблеми вирішити, і не так радикально.

— Ти, блядь, не вийо…ся сука, і не пудри мені мізків, — повідомив роздратовано Льоха, й зупинився, так і не дійшовши до хвіртки.

Мабуть, одночасно говорити і ходити він був не в змозі, а якщо ще і думати при цьому… Положення його було досить-таки вигідним — між нами тепер знаходилася досить товста сітка огорожі під гострим кутом. Цікаво, яка вірогідність, що вистреливши з пістолета, куля не зрикошетить від сітки? Звичайно, він міг стрельнути і над сіткою… в голову.

— Якби хотів жити, то давно б погодився на те, що він пропонував. А ти що?! Пробздів! Ну, й гуляй тепер! Вільний! — він підняв пістолет, направивши його саме над решіткою.

— А ти? — намагаючись не виглядати на смерть переляканим, запитав я. Рука з рушницею під її чималою вагою вже давно почала тремтіти.

— Що, я? — трохи опустив пістолет Льоха.

— Ти погодився. І що?

— І то! Я тепер все можу. Кореш, дурень, задуплив конкретно. Я йому пояснював, я йому морду бив, просив його. А він: «Я занапащу душу, занапащу душу», — перекручуючи голос, процитував він свого покійного друга. — Так якого х…я вона йому здалася, ця душа?! І ти такий же. Мудак і слабак. Адже він тобі пропонував — ти відмовився, тоді чого від мене хочеш?

— Я хочу другого шансу, — тремтячим голосом вимовив я.

— А третього не хочеш?

— Мені досить і другого. Я передумав, я вже згоден. Краще з ним, ніж вмирати.

— Тут, я з тобою, мудак, згоден, шкода, що Пашка не зрозумів. Тугий він був зовсім, тугий… і дурень.

— А що він… що пропонував тобі? — намагаючись затягнути час, запитав я. Руку з рушницею я зовсім опустив, але Льоха неначе цього не помічав. Як погано міркує голова, і варіанти, варіанти в голові бігають, не даючи ні на одному зупинитися.

— Хто, Адам?

— Так, Адам.

— Що він пропонував? На х…й тобі це знати, якщо ти вже майже труп. Ти думаєш, що я тебе відпущу?