Розділ «Тінь»

Я натиснув на кнопку відбою і побіг до виходу. Славко навздогін щось стурбовано прокричав. Підбігши до машини, я вже настільки був упевнений, що мої найгірші побоювання справджуються, що кілька разів впускав ключі, намагаючись відкрити дверцята. Десь з третього разу мені вдалося відімкнути машину, і незабаром я вже мчав до будинку, порушуючи всі мислимі і немислимі правила. Якби прокляття, що посилали мені навздогін інші водії, могли здійснитися, то я помер би на місці, так і не дізнавшись, що сталося вдома.

Я їхав зі швидкістю приблизно вісімдесят кілометрів на годину і раптом відчув, як стало важко дихати, а потім різко стиснуло в грудях. Усе тіло охопила слабкість, схожа на недорозвинений параліч. «Ось так і гинуть за кермом», — промайнуло в голові. Я застогнав, машину повело на стрічну смугу, я з останніх сил крутнув кермо правою рукою. Лівої майже не відчував — всі відчуття поглинав біль, що розтікався з грудей. Зрозумівши, що не зможу довго втримувати машину на прямій, я вдарив по гальмах і зупинився посеред дороги, ледь не виїхавши на зустрічну смугу. Ззаду почулися нервові гудки, але мені було не до них. Коли зупинився, стало трохи легше. Я глибоко дихав, марно намагаючись компенсувати цим недостатню роботу серця. Але все таки мені з кожною секундою ставало легше. Справа зупинилася шістка, і водій з почуттям поплескав по бічному склу моєї машини, висунувшись мало не наполовину зі своєї, й супроводжуючи цю дію добірним матом, з якого можна було б почерпнути як те, де він бачив таких водіїв, так і те, де на його думку їм місце. Місця були не найвіддаленіші — з тих, на яких звичайно сидять і які дозволяють комфортно реалізувати природні потреби. Побачивши моє, мабуть, вельми бліде, обличчя, він якось швидко осів, заткнувся і швидко помчав далі. І то правда — чужими проблемами собі голову краще не забивати. Міг би, звичайно, і швидку викликати, ну, та гаразд — ми не в Європі. Через п’ять хвилин я відчув, що знову можу їхати. Серце майже заспокоїлося, дихав я теж не з останніх сил, руки тремтіли, але кермо тримати вже міг. Усе ще відчувався біль в грудях і слабкість, причому мені здавалося, що сили тоненьким струмочком поволі покидають моє тіло. Або все ж таки не здавалося. Крім того, прокинулося шосте відчуття, що вже довгий час дрімало. Я не міг визначити, що воно мені намагалося сказати — це був не погляд в спину, не невідома загроза, хоча небезпека теж була присутня десь на периферії, і навіть не передчуття якоїсь події. Ні, те, що я відчував, було схоже хіба що на… зв’язок, відчуття злиття. Можна було скільки завгодно гадати, як це пов’язано з Тінню, але набагато ефективніше просто поїхати туди і все вияснити.

Чорт, а сили справді кудись витікали. Це було страшно. Щось нове в наших взаємостосунках з Тінню, а тому воно особливо лякало. До будинку залишилося не так вже далеко, кілометрів шість-сім. Що ж зі мною буде, якщо я під’їду до нього зовсім близько?

— Просто розтану, — припустив я і вже набагато повільніше поїхав до будинку.

Коли я опинився на місці, у мене почало двоїтися в очах. Я труснув головою — зір сфокусувався, але через декілька секунд знову почало двоїтися. Чорт з ним, бачити це мені не дуже заважало, так що впораюся! Я починав злитися, і це теж було добре. Ще трохи, і злість повністю заглушить страх. Як було б добре, але страх, що б я із цього приводу не думав, не бажав відпускати, вмостившись у найзручнішому місці в голові і звідти заправляючи всією рештою відчуттів.

Я випав з машини і, підійшовши до багажника, дістав звідти двостволку. Перевірив, особливо не ховаючись від випадкових перехожих, наявність в стовбурах зарядів, розіклав по кишенях останні чотири, які теж валялися в багажнику, дбайливо загорнені в поліетиленовий пакетик, і, закривши багажник, пішов до під’їзду. Біля самого входу до під’їзду очі зовсім перекосило, і, немов цього було мало, стрельнуло в серці. Я не утримав рівноваги і впав, наче якийсь алкаш, на ґанку, мальовниче розтягнувшись на повний зріст.

Попередження?

Усе одно! Я встав, насилу сфокусував погляд, притиснув тремтячими, слабіючими руками до грудей двостволку і увійшов до під’їзду. Швидко дістався до свого третього поверху і почав відкривати двері. Ключ ніяк не хотів встромлятись у замок. Невеликий біль в серці, немов хвилями, накочував і відпускав, накочував і…

— Хто там? — пролунав із-за дверей переляканий бабський голос.

— Я, — сторопіло відповів я. Підняв погляд вгору — так і є — тридцять друга, моя квартира. Та й двері мої. Але при чому тут якась бабця? Що за… — Відчиняй, бо рознесу замок!

— Пішов звідси, наркоман! — закричала бабця з-за моїх дверей. Загавкав собака.

— Ти мене не заплутаєш, виродок! Я заходжу!

— У мене собака, забирайся, а то гірше буде! — заволав Тінь баб’ячим голосом.

— Тобі ж гірше.

Я вистрелив, приставивши дуло майже впритул до замка, запізно подумавши: чого це у мене один замок на дверях? Адже були два. У під’їзді постріл пролунав аж занадто приголомшливо. Вуха різнув біль, замок вилетів з порядним шматком дверей на додачу. Десь далеко завищала бабця. Двері відчинилися, і я, наче в страшному сні, побачив лежачу на підлозі бабцю, що вхопилася за скривавлене стегно. Дрібний песик, підібравши хвоста, побіг до кімнати. Усе було б не так страшно, і навіть непогано, якби я, кинувши мигцем погляд на двері, не помітив, що квартира тепер вже не тридцять друга, а двадцять третя. Я закліпав — все одно двадцять третя! І бабця була справжнісінькою, я її не раз бачив, коли вона сиділа біля сусіднього під’їзду на лавці. Я кинув рушницю і кинувся до бабці. Та перелякано і дуже жваво для важкопораненої відскочила від мене, щось прокричавши і осінивши мене для чогось хрестом. Ні, не сильно зачепив, та й крові було зовсім небагато. Слава Богу.

Розвернувшись, я підхопив рушницю і кинувся вниз. На вулиці мене знову перекосило на обидва ока, але тепер я був до цього готовий. Тому перш ніж рушити далі, я ґрунтовно протер очі, і лише переконавшись, що бачу те, що бачу, пішов до сусіднього під’їзду. Якби знадобилося, я б і навпомацки дістався.

Біля під’їзду сидів сусідський доберман. Звичайно ласкавий і готовий лизнути навіть самого незнайомого перехожого, він вишкірився, і по всьому вигляду було видно, що пускати він мене не має наміру. Шкода. Я підняв двостволку і, намагаючись не дивитися в очі собаці, натиснув на спусковий гачок, рознісши йому голову. Вона хоч би не мучилася. Виправдання не найнадійніше, але інших у мене не було. Перезарядивши двостволку, я кинувся до під’їзду, ретельно відлічуючи свій третій поверх. Один раз збився, навіть не знаю як — усе, напевно, штучки Тіні, потім довго дивився на номер своєї квартири, поки не здогадався просто засунути ключ. Ключ провернувся.

Цікаво, чи скоро приїде міліція? І чи будуть вони розбиратися, що до чого, або відразу замочать маніяка з двостволкою?

Я відчинив двері й увійшов.

Спершу нічого не побачив. Усе було як завжди, і я на декілька секунд розгубився. А потім побачив на килимі в коридорі плями. Якого кольору розібрати точно з висоти мого зросту та ще й з вадами зору було неможливо. Я, наче в трансі, сів навпочіпки перед найближчою плямою і придивився. Плями були безумовно якщо не червоного, то вже точно рожевого кольору, і їх було багато. Майже безперервна смуга тягнулася з боку ванни до кімнати. Здається, я зрозумів, що це за чортівня, проте й досі сидів навпочіпки на підлозі, нічого не роблячи. У квартирі панувала абсолютна тиша. Я відчував, що втрачаю сили. За спиною — там, де знаходилися незачинені вхідні двері — почувся шум… Я трохи повільніше, ніж належить, повернувся, трохи не втративши при цьому рівновагу, і виставив перед собою рушницю. Зверху по сходах, до моєї квартири поволі спускалося щось, що нагадувало мого сусіда зверху. Навіть під час найстрашніших запоїв цей алкаш близько сорока років від народження виглядав набагато симпатичнішим, ніж те, що наближалося тепер. Звисаюча донизу, як у шарпея або мастіно, шкіра на обличчі надавала йому вигляду людини, яка обмінялася шкірою з якимось товстуном… або ж його самого роздули як м’ячик, а потім спустили. Видно, під одягом було те ж саме. Очі сусіда закривали звисаючі повіки, але я не сумнівався, що він не помилиться в напрямі. Яка збочена фантазія спонукала Тінь створити таке?!