Розділ «Частина третя ЗАГАЛЬНЕ БОЖЕВІЛЛЯ»

Можливо, Гончаренко надто глибоко занурився в думки, тому й здалося — непоказний чоловік у накинутому на плечі білому халаті наче виник з повітря. Назвався, сказав — треба поговорити, але не тут, тут не зовсім підходяще місце. Здається, Анатолій сам запропонував вийти на повітря: вести незнайому людину, тим більше — слідчого, до кабінету Романа чи Фіделя Васильовича він не ризикнув. Захопив Романову куртку, не пускаючись у довгі пояснення, і разом зі слідчим — ну, як же його звати? — вийшов на свіже повітря.

За дверима лікарні Гончаренко зрозумів: від справді свіжого повітря він одвик. Таким воно буває ближче до кінця березня: уже не сирим, але ще не наповненим теплом, що обіцяє швидкий розквіт природи. І відразу ж, у продовження теми, прийшло — а давно так просто не насолоджувався весняною полуденною прохолодою. Зазвичай, сосновим повітрям він насичував похмільний організм, сидячи на порозі дачного будиночку в очікуванні, поки місцевий алкаш Юріч — саме так, Юріч — не принесе «лікарство».

— Заскучали?

Анатолій аж здригнувся. Він зовсім забув про свого супутника.

— Не зрозумів…

— Ну, засиділися в задусі? Пахне там ліками, тільки повітря, на жаль, не цілюще. Не те що в соснячку…

Він просто так сказав чи на щось натякає? Звичайно, він слідчий, вже дізнався, що потерпілу покинув чоловік-алкоголік і пив на дачі, серед сосон.

— Требе гуляти, треба… Може, присядемо десь?

— Тут я бачив кафетерій, — слідчий кашлянув. — Чайку б. Погода.

І вік його Анатолій не зміг би вказати точно. Їх що, навмисне такими роблять?

— А там зручно, гм, бесідувати?

— Ми без протоколу, — новий знайомий незграбно ляснув Анатолія по плечу, мабуть, бажаючи підбадьорити. — Ходімо.

Кафетерій без назви, просто «Кафе», через дорогу. Всередині — пластмасові столики і кілька пар відвідувачів. Війнуло цигарковим димом і нудьгою. Такі місця звичайно звуть «гадючниками».

Вони вмостилися за вільний столик. Слідчий сходив до шинквасу і повернувся з двома чашками. Обидві з відбитими вушками, в кожній парував окріп і купався пакетик з чаєм. Анатолій поліз до кишені, та слідчий відмахнувся.

— Ой, я вас умоляю! Я цукор перемішав.

— Дякую, — Анатолій, щоб чимось зайняти себе, підняв за шворочку пакетик і занурив його назад в окріп. Вода стала темнішою. Слідчий зробив те ж саме, тільки інтенсивніше, сьорбнув з чашки.

— Отже, розмова без протоколу. Але серйозна.

— Ясно. Слідчі даремно не приходять. До речі, наскільки я читав у детективах, для вашої появи потрібні підстави.

— Детективи брешуть, але тут — правда. Підстави є, — він знову сьорбнув, смішно чвакнувши губами.

— Потрібна як мінімум заява якась там, — Анатолій далі демонстрував свої пізнання в юриспруденції.