Розділ «Частина третя ЗАГАЛЬНЕ БОЖЕВІЛЛЯ»

Чирві вділили кушетку в кабінеті Фіделя Васильовича, Роман отаборився у власному кріслі, а на стільцях примостився Гончаренко. Це не обговорювалося, не планувалося, просто за мовчазною згодою всі вирішили відтепер триматися разом. У аптечному кіоску знайшлося необхідне туалетне причандалля, більше ніхто нічого не потребував.

Дружина Анатолія до тями не приходила. Травма голови була серйозною, але Чирва знав: жінка не помре. Той, хто з чужого життя увірвався до їхнього, не збирався переходити нейтральну територію назад. Ольгу відкачали, і зараз вона лежала під крапельницею. Засинати категорично відмовлялася, снодійного після останніх подій боялася панічно, і на те, що зробило з нею вимушене безсоння за короткий час, жаль було дивитися. Та її життю нічого не загрожувало.

Ніхто ні про що Чирву більше не питав. Та й сам він не хотів знову пояснювати те ж саме. Тому, традиційно зібравшись в кабінеті Фіделя, компанія тривалий час мовчки курила. А господар кабінету мав окрему причину не починати дурних дискусій, у які люди, котрі потрапили в дивне, складне і небезпечне становище, вступають, аби просто не мовчати.

…Минулої ночі Фідель Васильович прокинувся на підлозі. З гулею на голові, яка більше скидалася на криваву рану. Це означало: через багато років він ночами знову почав падати з висоти. Тільки тепер усе відбувалося, сказати б, не зовсім уві сні…

— Я можу знову намалювати Його?

Побачивши реакцію Чирви, Гончаренко пошкодував про своє запитання: вперше за весь час знайомства старий злякався.

— Не сміти! — Тепер він скидався на пенсіонера, котрого образили в черзі чи в транспорті. — Вам узагалі нема чого тут робити! Ваші малюнки побачать люди! З мене досить того, що є!

Йому одразу стало соромно за свою нестриманість, чоловіки теж побачили це і розгубилися: як і раніше, саме від Чирви вони чекали відповідей на всі запитання. Старий закусив нижню губу, і за якусь мить лише неприродна блідість нагадувала: людина на межі зриву. А Романові, який знав Чирву давніше і краще за інших, легко було зрозуміти, чого коштувала Павлові Степановичу наступна фраза. Саме її тривалий час безуспішно потребувала наволоч на керівних посадах:

— Вибачте мені, товариші…

Знову незручне мовчання, і нарешті Роман наважився:

— І… як далі?

— Далі? — Чирва позирнув на Романа. — Далі нам треба завершити справу, яку з причин, котрі від нього не залежать, не зміг довести до кінця Анатолій Гончаренко. — Він помовчав. — Дві спроби вбити Його нічого не дали. Приправляючи сірчаною кислотою горілку, він не знав, з ким — або чим! — має справу. Малюючи за моєю порадою свої страхи, він відвів біду від себе, але навів, сам того не знаючи, на інших. На нас у тому числі. Тут моя провина — я мусив уявляти собі, наскільки Він сильний. Тепер лишився єдиний вихід. Один з нас мусить померти. Інший…

Раптом Чирва знову сполотнів. І ніби проковтнув свої слова.

Способи вигнання Біса давно й докладно описані в літературі. Так само, як і шляхи, якими нечиста сила в наш світ приходить. Якось само собою стало ясно: конкретного власного обличчя і матеріального тіла сатана не має. Частіше його малюють чи просто уявляють собі як істоту з волохатим тілом, рогами на голові, копитами замість ніг, довгим телячим хвостом і свинячим рилом на бридкій пиці. Зазвичай же нечисть вселяється в людське тіло, наприклад, маленької невинної дівчинки Ріган, чи просто шляхом банального біологічного запліднення жінки Його слугами. Саме так з’явилася на світ дитина Розмарі, приблизно тим самим шляхом прийшов у цей світ злісний Дем’єн Торн. Хоч у більшості випадків нас мало цікавить, як і звідки прийшов Сатана, головне — як Його знищити.

Способів небагато: вбити у плоті чи вигнати, заручившись словом Божим. Останній у нашому випадку не підходить з багатьох причин, пояснення яких забере велику кількість часу, викличе купу суперечок і дискусій. Це корисно, коли віднайдення абсолютної Істини робиться самоціллю. Наука пояснює сни, але не вторгається в них. Пишуть, сновидіння можна регулювати, тільки нам це теж не підходить. Лишається єдине…

…Чирва зблід, бо всі ці думки вихором пронеслися в голові.Потрібні жертва і вбивця. Вбити треба не Його, втілення зла, а звичайну людину. Вбити холоднокровно, впевнено, рішуче і швидко. Вбивство треба спланувати так ретельно, аби шансів на порятунок у жертви не було. Вбивати треба в той момент, коли Він перетне нейтральну територію і не встигне повернутися назад, перестане існувати разом із жертвою, котру свідомо вибрав і котра назавжди забере Його з собою у могилу. Вбити, коли жертва опиниться на межі між життям та смертю, коли почне діяти проста за суттю, але складна для розуміння формула: «Ще не помер, але вже не живий». Це секунди, коли жертва буде між станом сну і фізичної смерті.

Ці секунди вирішують результат поєдинку. Він і жертва зустрінуться на нейтральній території. Далі — хто кого. Або людину врятують від смерті — і тоді Він повернеться сюди й оволодіє своєю жертвою, або смерть візьме людину — і тоді Він помре разом зі своєю жертвою. Уже назавжди. Його вплив на людські сни, а заразом — на психіку втратять силу.

Потрібен убивця.

Тепер Чирві треба це — майже все — пояснити трьом молодим чоловікам матеріалістам, двоє з яких звикли рятувати людям життя.