Розділ «Частина третя ЗАГАЛЬНЕ БОЖЕВІЛЛЯ»

— Тому я не бачу іншого способу зупинити процес порятунку мого життя, крім, як вивести з ладу всі допоміжні системи. Не розумієте? Вирубати світло в усій лікарні. Або хоча б на поверсі.

Так просто. Світло. Електрика. Темрява.

— Є автономний генератор. Для таких випадків.

— Знаю, — Чирва зберігав спокій. — Поки він увімкнеться, мине час. Нехай це навіть будуть секунди. Там, де буду я — ми з Ним, — вони видадуться годинами. На нейтральній території все залежить від нас двох. Я встигну вбити його. Встигніть і ви. У Фіделя буде цілих десять хвилин, аби влаштувати тут невеличку енергетичну катастрофу. Якщо ти не встигнеш — Він переможе. Іншої нагоди просто не буде, мене врятують, а Він стане вже частиною мене. Боюся, на цей світ я повернуся вашим лютим ворогом, сильним і розумним.

Чирва відчував наступне запитання. Кожному з трійці слухачів хотілося знати, чи будь-кого можна вбити, вимкнувши світло в лікарні. І чому знахарі та чаклуни в старовину обходилися мерехтінням свічок, відблисками вогнища, зіллям та замовляннями. Чому священики, обрані виганяти Сатану з живої плоті, промовляли молитву, від якої нечистого корчило і ламало. Він боявся цього запитання. У нього не було відповіді.

І, таки не почувши його, Чирва не стримався:

— Дякую…

— Потім буде багато різних запитань.

— Так, Ромо, вас запитають. Кожного з вас і всіх разом. Вам ніхто не повірить, підтримкою громадськості ми заручатися не будемо. І листам моїм не повірять, і навіть якщо я касету наговорю. Я, звичайно, спробую максимально відвести від вас біду і зняти провину. Але навряд…

Розмову припинив Ващенко.

— Досить. Ми плутаємося в словах, недоговорюємо. Нас більше, викрутимося. Думаю, вам тепер варто побути самому.

Справді, для чого даремно язиком плескати, коли без того ясно: попереду — ніч, яка повинна вирішити все. Чирва помре, інші приймуть цю жертву. І ніхто, навіть Чирва, не міг уявити, скільки жахливих сюрпризів готує наступна ніч.

Сюрпризи та кошмари приготовані не лише для них. Цю ніч довго пам’ятатимуть десятки людей. Так довго, що боятимуться власної пам’яті.

Додому Фіделя Васильовича не тягнуло. Вранці дружина з донькою намагалися не дивитися в його бік. Переконувати їх, що вони бачили сон, не було сенсу, для цього треба почати розмову першим і потвердити реальність нічного кошмару. Він дзвонив додому кілька разів, та на тому кінці дроту ніхто не озивався. Ближче до вечора набрав номер тещі, почув швидке перелякане жінчине «алло» і поспіхом натиснув важіль. Цікаво, як вони це пояснили? За шістнадцять років — жодної серйозної сімейної сварки, драми, ну, хіба що дрібні розходження з приводу кольору шпалер, меблів, футболу, пізнього приходу додому, та й то Фідель зазвичай поступався… Теща здивується, дуже здивується.

Поривом вітру з брязкотом захряснуло кватирку. Ващенко прочинив двері, провітрюючи прокурений кабінет. Трійця лишилася тут на ніч, спати ніхто не збирався. Роман навіть притяг звідкись будильник, завів його на час, вказаний Чирвою, аби точно за сигналом почати діяти. Старий і громіздкий порівняно з сучасними, майже кишеньковими, він голосно цокав та нагнітав і без того напружену атмосферу. Фідель сперся руками об підвіконня. За вікном — холодний вітер, його свист чувся навіть крізь подвійне скло. Березень видався дощовим, ось і зараз об підвіконня голосно барабанили краплі.

Дощ заколисував. Фідель Васильович не боявся заснути. А біль у потилиці відганяв інший, природний і огидний страх стати вбивцею. Вони перевірили будильник — такий звук мертвого підніме. Коли Роман сказав це, інші глянули на нього вороже, він затнувся і почервонів. Тут дивувало інше: сон, про який у подібні хвилини не думаєш зовсім, повільно, але уперто обволікав кожного. Фідель закурив нову цигарку, схоже, допомогло — сон відступив. Може, це реакція організму така? Чорт його знає… Поспати не завадить, тим більше, під вухом величезний монстр — будильник. Цигарка не допомогла, очі злипаються.

Гаразд, зараз повернуться усі, розмови відволікають від сну. Але чому не можна перекуняти? Агрегат є, розбудить, та й хлопці штовхнуть під бік… Дивно все… Дощ барабанить, тарабанить… Фідель служив у військах зв’язку, само собою, при санчастині, але морзянку вивчав, як належить. Цікаво, якщо спробувати перекласти барабанний дріб крапель на азбуку Морзе, вийде щось? Стук… стук-стук… стук… Притягнуто за вуха… Чи… Стук-стук… стук-стук… Очі злипаються… Схоже, мовою морзянки дощ співає колискову… Коли він був маленьким, йому не співали пісеньок, а розповідали казочки… Жили собі дід та баба, була в них… як там… хто в них був… Вони з того, хто був, здається, щось спекли… А потім взяли мишку з онучкою і пішли витягати… Ох і каша в голові… Коли він малим не хотів їсти кашку, йому казку розповідали… Або нахвалялись не розповідати, якщо каші не їстиме… До чого це… Дурне все… Спати… Просто тут, біля віконечка, так добре, дощик шурхотить… Дощик…

Пальці вже ледь втримували цигарку. Все ж таки Фідель встиг загасити її, перш ніж вона впала на підвіконня.

Чирва був не надто сентиментальним для того, аби, як пишуть в дурних романах, згадувати перед смертю минуле життя. Тим більше, це вже зроблено. Результати останніх досліджень систематизовано і закладено в пам’ять комп’ютера. Там-таки — коротка біографічна довідка. Якщо вчені — серйозні вчені — зіставлять його висновки та версії з фактами його власної біографії, швидше повірять у те, що може видатися просто маячнею. Повірять — значить, зможуть боротися з… З чим? Знову патетика, гучні фрази, нехай не фрази — думки. Невже всі старі люди вважають, що залишають після себе рецепти для порятунку світу? Ні, шановний, у вас типовий маразм. Коли він починає прогресувати, відправити людину на той бік нейтральної території навіть гуманно для інших. Вам, пане Чирво, давно вже пора Туди!

Зараз його мучило інше: як почати листа. До кого він збирається звернутися? І що хоче пояснити? Що дитячий кошмар Анатолія Гончаренка втілюється в реальне життя і воскрешає кошмари інших, всіх, хто спілкується з Гончаренком — носієм «вірусу»? Що рано чи пізно потойбічні кошмари стануть достатньо сильними, аби матеріалізуватися і поступово скувати всіх ланцюгами Великого Страху, заволодіти душами? Сценарій посереднього фільму жахів… Нічний кошмар вселяється в людину, подібно до Диявола, і пожирає її зсередини? Хвора фантазія. Що він, Павло Чирва, з доброї волі йде на нейтральну територію, ділянку між життям та смертю, на зустріч з Ним, і сам просив Фіделя допомогти йому не воскресати більше…