Розділ «Частина третя ЗАГАЛЬНЕ БОЖЕВІЛЛЯ»

— Якщо ми не виконаємо того, що замислили, Павле Сергійовичу, майбутнього не буде не лише в нас. Вибачте за гучні слова…

— … але ми не могли не сказати їх один одному, так? І годі, говорено забагато.

Справді, люди завжди говорять більше, ніж того вимагає життєва необхідність.

Аліна не знала, де вона і що з нею. Пам’ятала удар і темряву, темно й зараз, але це її просто закопали в землю, глибоко, просто в самісінький центр, і все одно вона чує звуки. Тихі, слабкі, схожі на… голоси. Вона почекала ще трохи, але звуки чіткішими не ставали.

Мертві нічого не чують. Значить… значить, вона жива. Її закопали в могилу живою… Жива…

З цією думкою прийшло несподіване бажання почухати забите місце. Вона відчула сверблячку… Стегно… і трошки вище. Праве чи ліве? Яка різниця. Аліна спробувала пригадати, як ворушити рукою. Вийшло.

— Вона ворухнула рукою!

Голоси наче стали гучнішими, від цього задзвеніло у вухах. Рука слухалася погано, та Аліна як могла вперто розминала пальці. Потім — щось стороннє. Легкий дотик. Вони відкопали її?

— Ви мене чуєте?

Знову дзвін у вухах і різкий, пронизливий біль всередині черепа. Зміст наступного звуку дійшов до неї не відразу — її власний стогін. Вона чула власний стогін.

— Слава Богу, оклигала!

Повернулася здатність відчувати запахи. Було боляче, але Аліна глибоко вдихнула носом і випустила повітря через рот. Суміш запахів, що лоскотала ніздрі, мала загальну назву. Лікарня.

Вона жива. Вона в лікарні. Їй не дадуть померти. Але чому темно?

— Ви можете розплющити очі?

До повік прив’язані гирі, навіть якщо їх знімуть, Аліна нескоро ризикне розплющити очі. А що, як раптом лікарня їй сниться, а розтулити повіки — значить, прокинутися. І замість лікарів побачити чотирьох вурдалаків. Вони знайшли її, як і обіцяли, і чекають — на мене дивися! — коли вона — на мене, суко! — все ж таки не витримає і розплющить — боїшся? — очі.

Четверо. Їх четверо. Вони, темрява і дівчинка Аліна дванадцяти років.

Тоді теж стояла рання сльотава весна. Звичайно, коли Аліна верталася з гостей чи балетного гуртка, тато зустрічав її на розі. А того вечора вони у Вірки Мухи готувалися до КВК. Студенти-практиканти з педінституту запропонували зіграти в КВК, чемпіонат між трьома класами. В школі сиділи допізна, придумували різні хохми, а потім подалися до Вірки, її старі пішли на чийсь ювілей, ніхто не заважатиме, а ідея захопила — хотілося репетирувати і репетирувати.

Аліна жила за три будинки від подруги. Вийти з парадного, дійти до рогу сусіднього будинку, повернути, пройти ще повз два будинки, завернути в арку — і ось він, рідний улюблений дворик. Перетнути дитячий майданчик, шмигнути в свій під’їзд, піднятися на третій поверх. Десять хвилин за бажання. Тому вона і не передзвонила батькам, аби зустрічали. Точніше, вони самі знали, де живе Вірка, та й пізні — припустимі для її віку — повернення від шкільної подруги за кілька років увійшли в звичку. Аліну просили лише не затримуватися. Прохання цього разу, сказати б, складно було виконати. Всі справді дуже захопилися власною веселістю та кмітливістю і коли розходилися, годинник показував початок десятої вечора. Якщо точно — двадцять першу сімнадцять.

Чи йшов тоді дощ? Калюжі Аліна пам’ятала чітко, вони блищали в світлі ліхтарів, вона примудрилася навіть форсувати одну, забризкавши курточку. Дощ чи пройшов уранці, чи, що ймовірніше, напередодні вночі. Весняна вогкість зазвичай пригнічувала дівчинку, але той вечір був особливим, їй хотілося бігти підстрибом по всіх калюжах, не минаючи жодної, ризикуючи замочити ноги — лівий чобіток вимагав ґрунтовного ремонту. Того вечора в них вийшло щось смішне, вперше в житті частина їхнього класу зібралася разом для — не будемо боятися гучних слів — творчості, самі вигадували, самі рвали папірці з невдалими текстами, народжували нові, поринули в це з головою, і он як кльово у них все виходить!

Ще одна причина, ще одна її, Аліни, особиста перемога — вона заспіває «під Пугачову» перероблений варіант «Арлекіно». Коротше, піонер намагається запросити однокласницю, яка йому подобається, в кіно, а та дає йому настанови, не виконавши яких, він, лопух, на її думку, буде «смєшним для всєх». Текст вже міцно сидів у голові, Аліна, мугикаючи собі під ніс, обігнула ріг… І збавила кроки.