Розділ «ПРОЛОГ»

Позаду, там, за спиною, був жах. Попереду в місячному сяйві блищала та іскрилася вода. Бігти забракло сил, і дівчина присіла, майже впала на вологу траву. Дощ ущух десь з годину тому, та вона, здавалося, не помічала цього. Так само не зважала на мокре плаття, на біль у лівій литці — збігаючи сходами, вона підвернула ногу, не втрималася на ногах, і останніх кілька сходинок прокотилася вниз, — на те, що бігла босоніж і п’яти, незвичні бути без взуття, саднили. Зараз усе це не мало для неї жодного значення. Коли жене страх, босі ноги та мокре плаття переходять до розряду непотрібних зайвих дрібниць.

Дівчина обхопила коліна руками, опустила на них голову. Її улюблена поза, — ось уже років п’ятнадцять вона рятується від усіх страхів світу, скручуючись клубком. А ще краще — лягти і перетворитися на равлика в мушлі. Бувало, вона лежала так годинами, чекаючи, допоки Він засне в сусідній кімнаті.

Дівчина здригнулася. Навіть ця поза нагадувала про Нього. І все довкола не давало їй забути про порожні, завжди червоні очі, хрипуватий голос і запах. Важкий, майже відчутний на дотик перегарний дух, що невидимою хмарою обволікав Його і липнув до інших. Останнім часом вона не дивувалась, коли щоранку доводилося провітрювати кімнату. Спочатку їй здавалося, що вона божеволіє, що материна смерть переживається дуже важко і в неї від цього щось повернулося в голові. Та минув час, і дівчина переконалася: Він повернувся. Як вертався з роботи щовечора протягом шести років. «Ти де так довго гуляла, маленька погань? Ти чому так пізно вертаєшся додому? Ми з твоєю матір'ю хвилюємося, а тобі, я бачу, насрати на це? Ти розумієш, що вчинила погано? А що роблять з тими, хто погано поводиться?»

Ці слова прозвучали раптом зовсім поряд, і дівчина зойкнула, закрутила головою, та нікого не було, нічну тишу порушувало хлюпотіння води і шурхіт прибережного очерету. Дівчина повільно підвелася, машинально прибрала волосся з лоба, торкнувшись при цьому свіжої подряпини — наслідку падіння зі сходів. Потім повільно, якось неохоче, рушила ближче до води.

Факт, Він повернувся. Коли той хлопець схопив її, вона згадала Його жести. Спершу Він щипався потай від матері, потім усе сміливіше та сміливіше, до того дня, коли… Голова раптово запаморочилася і дівчина міцно стисла скроні долонями. «Спробуй вкусити мене ще раз, маленька погань! Нічого не роби, просто покажи свої гострі зубки. А я подумаю, котрий з них тобі подарувати». Її зуби, ніж у руці Толика — перша їхня спроба опору Його владі. Він дуже здивувався, не розсердився, ні, просто відпустив її, легко вийняв кухонного ножа з руки брата і, нічого не сказавши, пішов на кухню. Вранці мати ховала від них обличчя, і вона зрозуміла: це вони винні, Він не зачепив їх і більше не зачепить, та за будь-яку наступну спробу непокори платити доведеться їхній матері. «До тебе дійшло, маленька погань?»

Погань. Той хлопець теж назвав її так, і запах… І голос хрипуватий. І ці нічні кошмари, такі схожі, багатосерійні, моторошні… Він повернувся, нагадав про себе маленькій погані. Спершу матері, тепер їй. Дівчина озирнулася, потім рішуче зайшла у воду по кісточки. Ховати обличчя в коліна — ще не вихід. Треба заховатися краще, глибше, якнайдалі. Ще глибше. Ще.

Вода сягала грудей. Аби не бачити її чорноти, дівчина заплющила очі. Не примружила, а саме заплющила, як людина, що готується заснути. Більше не буде страшних снів, і голосів не буде, і противного духу. Від таких думок та від усвідомлення близького звільнення дівчина посміхнулася. Так, з посмішкою на обличчі, вона занурилася в прохолодну воду з головою, тримала дихання, скільки могла, а потім перестала боротися. Вода прийняла жертву не відразу, і, виринувши на поверхню, дівчина злякалася, що не помре, що може передумати, що все триватиме далі, і з другої спроби озеро взяло її життя.