Розділ «Частина третя ЗАГАЛЬНЕ БОЖЕВІЛЛЯ»

Чирва відповів раніше за Анатолія:

— Я теж певен, Ромо. Відбувається те, про що я вже колись казав. Так мало статися рано чи пізно. Краще, звичайно, пізніше… Він почав заволодівати людьми. І від нас цей процес не залежить.

Ващенко вже називав зібрання в кабінеті Фіделя Васильовича військовою нарадою без жодної іронії. Війну оголошено, вона вже йде, ворог наступає. Скептиків серед четвірки — як би точніше сказати? — змовників не лишилося. Єдиний факт, який у цій ситуації приносив Чирві задоволення. Йому вірять. Його слухають. Повна боєготовність.

— Все точно, — Гончаренко, здавалося, говорив сам із собою, вкотре повторюючи одне й те саме. — Голос, очі, вираз очей… Ми пили чай, а потім я раптом почув запах горілки, з моїм досвідом та помилитися… І потім, на якусь мить Він здався мені… Тут не поручуся, мені могло…

— Вам не могло! — Чирва різко підніс і опустив руку, немов обрубуючи сокирою останні корені сумнівів. — Ви, Толю, справді бачили тієї миті Його справжнє обличчя. Я не певен, що слідчий пригадає сьогоднішній візит сюди і розмову з вами.

— Все ж таки слідчий?

— Чому ні? Серед них досить сволоти, яку Він охоче використає як своїх, гм, представників. Він використовує оболонку, впливає на мозок, людина перетворюється на своєрідного зомбі. Наш ворог готує своє друге народження, і слідчі органи підходять для цього майже ідеально. Повірте моєму досвідові, молоді люди: серед цієї наділеної владою, нехай мінімальною, публіки є дуже багато садистів, котрі можуть тероризувати на законних підставах будь-кого й будь-скільки, — Чирва від запальної розмови закашлявся. — Подібним садистом був ваш вітчим. Не обов’язково заганяти голки під нігті чи бити ногами по яйцях, можна просто морально вимотати людину, довести до божевілля. Я можу прочитати про слідчих тригодинну лекцію. Тільки, — він сумно посміхнувся, — зараз нема часу, а потім не доведеться. Настає ваш час, Фіделю Васильовичу.

Господар кабінету промовчав, торкнувся ґулі на потилиці.

— Чого Він хотів? І що мені робити? Знову малювати Його?

Гончаренко помітив вдячний погляд Фіделя. Він мусив убити людину, і бути в центрі уваги тепер якось не випадало.

— Гадаю, Він вирішив нагадати про себе. Можливо, розбудити у вас, Толю, давні страхи, з якими назавжди покінчено. Тим самим він отримує нову жертву і додаткову силу. А малювати — Боже борони! Він, радше за все, передбачав подібний хід. Ви вже малювали, і для вас усе скінчилося добре, але, на жаль, лише для вас. Ніхто вас не звинувачує, це Він шукає будь-яку можливість прокласти стежку звідти сюди, перетнути нейтральну територію. Йому потрібні нові жертви.

Чирва сплеснув долонями, як масовик-витівник на дитячому святі.

— Гаразд, хлопчики! Набридло мені це все. Фіделю, — він вирішив відкинути по-батькові і перейти на «ти» з майбутнім катом, — готовий? Не передумав?

— Ви вважаєте… до цього можна бути готовим?

— А ти не бачиш, що робиться?

— Як… ви все це… уявляєте?

— Просто. Купа сильного снодійного і море спиртного. Натщесерце. Смерть гарантована, та не думаю, що Він дасть мені померти. Нагадаю, якщо ти забув, — Анатолій, його дружина, Ольга та ж таки: Ти ламаєш двері кабінету в той час, коли я призначу, але не раніше. Може бути година, дві, три. Можу перестрахуватися: натоптати шлунок пігулками, запити літром горілки, все це зробити, стоячи в зашморзі, а потім розпанахати собі вени…

— Дуже дотепно!

— Можеш посміятися. Але це — варіант. Реанімація гарантована. Ти, як лікар, мусиш знати, як не дати воскреснути тому, хто зібрався померти. Головне — впіймати потрібний момент. За моїми підрахунками, на нейтральній території я буду вже за десять хвилин після того, як опинюся на операційному столі. Туди вас можуть не пустити…

— Не пустять. В реанімацію навіть Президента не пустять.