Розділ «Частина друга ДИТЯЧІ СТРАХИ»

— Ви просто зобов’язані відвезти її додому. Ідеальний варіант — триматися всім разом. Але, по-перше, потрібне відповідне приміщення, а по-друге — не певен, що Ольгу влаштує подібний варіант. Крім того, — Чирва зітхнув, — я справді не можу точно сказати, скількох ще жертв залишив Він після себе, а значить — усі ми однаково не зберемося докупи.

Різка зміна в поведінці Чирви стривожила Романа не на жарт. Аби він не знав професора давно і добре, то не бачив би причини й самому, як і Павло Степанович, впадати в тиху паніку.

Він здивувався, поглянувши на годинник. Десята двадцять три ранку, коли точно. А точного часу, коли подзвонила Ольга, він не пам’ятав. Було темно, але в березні світанки пізні. І знову набридлий, хоч і звичний дрібний дощик. Для нього теперішній день тягся аж надто довго, попереду — робота, якої Романові в ці хвилини бачити не хотілося. У голові й без того все поплутано, він уже ладен був вірити в усе, що завгодно, навіть в інопланетян. Хай з’явиться щось зелене, з трьома головами і вухом замість носа — та хоча б на місці оцього даїшника! — він би сприйняв, як належне, і навіть помахав би рукою.

Ольга сиділа поруч і мала вигляд радше загальмований, аніж сонний. Роман намагався її розговорити, але її реакція переконувала краще за всілякі слова — вона не хотіла нічого й нікого, вона прагне лишень, аби їй дав спокій весь світ. Хай так, Роман звернув з проспекту, одразу ж трохи пошкодувавши про це: на Сирець можна проїхати не лише по Артема, де повсякчас пробки і тиснява. Черепашачим кроком проїхавши квартал від світлофора до світлофора, він помітив, що в другому ряду на шосе трохи вільніше, синій «пежо» пішов уперед, і перш ніж хтось відреагує раніше, Роман перестроївся, за ним вигідним фарватером поспішив скористатися попелястого кольору «пасат»…

…просто перед машиною Романа Ващенка з'явився собака, величезна чорна вівчарка, зупинився, а потім стрибнув просто на лобове скло, з розчахнутої пащі капала біла пінна слина…

… скрип гальмів, потужний удар ззаду, жіночий вереск ліворуч, в очах темно.

Коли Роман розплющив очі, зрозуміти все одно нічого не встиг: дверцята з його боку розчахнулися, і його, здавалося, скупали в матюках. Поряд досі кричала Ольга, але крик звучав глухувато — вона стиснулася в жмутик, голова втиснута між колін, згори накрита руками. Роман потягнувся до неї, але його брутально труснули за плече:

— Вилазь, вилазь, суко! Вилазь! Приб’ю, козел!

Він повільно поліз назовні, йому допомогли — сильним ривком висмикнули під дощ, притиснули до машини, а просто перед собою Роман побачив перекошену червону пику, повні ненависті вузькі очиці-щілинки, а з рота, що вихлюпував матюччя, тьмяно блищали, мов ікла, золоті фікси. У груди в’їхав міцний, звичний до своєї справи кулак. Другого удару не було, прогриміло: «Ану, кінчайте!», а потім виник і страж порядку, даїшник, більше здивований, аніж розлючений.

— Нє, ти відєл, командір, нє, ти відєл!

— Розійтися, я сказав!

«Пасат», що не чекав різкого гальмування від того, хто йшов попереду, з розмаху в’їхав у Романову «сімку». «Поцілунок» вийшов класичний — обидві машини сплющилися. За «пасатом» їхала «ауді», її водій дивом устиг викрутити кермо і не виїхати при цьому на зустрічну полосу. Отож більше потерпілих не було, одначе рух усе ж таки застопорився. Сержант-даїшник швидко навів порядок, але машини, що зіткнулися, заважали всім, і знадобився ще один страж порядку. Його викликали по рації. Задоволений бурхливими подіями і наперед смакуючи великий скандал, той хвацько замахав жезлом, посилаючи транспорт в об’їзд аварії. І лише по тому за Романа взялися всерйоз.

— Ну, й для чого, товаришу водій?

Ващенко важко дихав, але до тями потроху приходив. Поки сержант вивчав його права і права потерпілого, він встиг розгледіти власника фікс і червоної пики. Хоч у кіно такого знімай: шкірянка — «танкер», під нею — традиційний спортивний костюм, на ногах чомусь тупоносі черевики. Міцні плечі, такі ж само кулаки, а на додачу усій моці братана — три перстні-«гайки». Колись був голомозим, та волосся вже відросло, в Романовому дитинстві таких дражнили лисими і навипередки намагалися погладити по голові, аби відчути долонями приємну жорсткість йоржика. Навіть цього червонопикого захотілося погладити, хоч як це смішно.

— Ти якого зєнкі пялишь, козліна! — могутня розчепірена п’ятірня звичним жестом потяглася до Романового обличчя, але сержант жестом зупинив братка:

— Заспокойтеся, водію, спокійно!

— Куда спокойно, слишь, командір, да ти смотрі на етого підора, чего он, сука, тут дєлаєт, ти ж відєл, в натурє!

— Я все бачив, заспокойтеся. Будемо розбиратися.

— Що не ясно! Від нього, як із бочкі! Бухой, муділа!

Роман теж відчував запах перегару. Він відчув уже, коли його витягали з машини, але боявся подумати про це, боявся зізнатися собі, в чому тут справа, і тим більшою дурницею буде, якщо він почне все пояснювати довколишнім. Окрім Ольги, яка теж здогадувалася, звідки взявся перегар, що віднедавна переслідує не лише її. Знаючи і розуміючи все, Роман промовив: