Розділ «Частина друга ДИТЯЧІ СТРАХИ»

— Я не пив… Я не вживаю за кермом… Дорогу перебігав собака, він стрибнув на мене. Я загальмував.

— Шо за гонкі! Сержант, он гоніт, ти пойняв?

— Чую! — сержантові потерпілий починав подобатися дедалі менше, аніж винуватець. — Дайте спокійно працювати! — зараз його цікавив лише Роман Ващенко: — Я ж відчуваю запах, громадянине. А про собак даремно вигадали, адже, окрім вас, пса ніхто не бачив, інакше свідки б не мовчали, їх он скільки.

Роззяв по обидва боки шосе зібралося справді достатньо для маленького судового процесу. Сумнівів у Романа не було:

окрім нього собаку, ніхто не бачив і бачити не міг. Навіть Ольга. Вона бачила лише пацюків.

— І все одно я не пив. Сьогодні.

— Могли випити вчора.

— Давайте в трубочку дихну, — Романові поверталася колишня впевненість, він навіть перестав реагувати на братка. — Алкоголь тримається у крові три доби, я ж лікар, знаю. Вимагаю експертів, маю на те право.

Браток тим часом відверто жадав крові.

— Ти попал, поел — нєт? Знаєш, на какіє бабкі ти сєводня попал? Шкуру до мяса сдєру — і то не хватіт!

— Заткайся! — тепер Роман упізнавав себе колишнього, котрому в бійці з вуличною шпаною якось зламали півзуба, але зате один з його суперників серйозно лікував око, і більше претензій до Беззубого — дитяче Романове прізвисько — не виникало. — Я винен, я за ремонт плачу! Тільки за ремонт, розумієш ти! А зараз я розмовляю з сержантом, і чим швидше ми вирішимо справу, то швидше я почну займатися твоїм металобрухтом, ясно?

Браток був переляканим, але дещо второпав, відтак знехотя затнувся, хоч і не відійшов, спостерігаючи за тим, що відбувається. Сержантові теж важко вірилося, що пристойний на вигляд чоловік, та ще й з пасажиркою, яка має в сумочці посвідчення журналіста, просто так, з доброго дива, вдарив посеред дороги на гальма й угробив машину. Та ще й цей відвертий бандюга, який, до речі, сам міг викинути подібний фортель. Ще про експертизу говорить. Гаразд. Почнемо з трубки.

Роман сумлінно подув. Навіть браток бачив — реакція на алкоголь негативна. Справа не чиста. Базару нема, ось тільки в чому ж гумор? Трубка «ліва» чи в лоха спеціальні таблетки на зразок «антиполіцая», яким у нього самого забиті кишені? І дивиться, як переможець. Але ж від лоха такий штиняра! Носяру не обдуриш, до всякого звичний. А з тачки — наче з бочки. Він її що, брагою миє?

Сержант нічим не виказав свого здивування.

— їдьмо на експертизу, коли хочете. Але в тому, що сталося, винні ви…

— Пиятика тут ніяк не замішана, і це ми запишемо офіційно, при. свідках. Лише її, — Роман кивнув у бік переляканої Ольги, — треба спочатку відвезти додому: їй дуже погано. Тим більше, що вона в цьому аж ніяк не винна.

Сперечатися сержант не став, але й права Романові повертати не поспішав. Перекинувшись кількома словами з напарником, він упевнено вмостився за кермом побитої машини порушника, жестом звелівши її власникові сісти позаду. Потерпілий браток легенько штовхнув Романа в спину:

— Е, орел! Куда лєтім? Ми ще вопроси нє порєшалі!

— їдь за нами. Коли закінчимо з ДАІ — відвезу до майстра і поставлю машини, свою й твою. І телефончик мені свій даси. Готово буде — подзвоню, отримаєш тачку.

Браток підійшов до нього впритул, притиснув корпусом до машини, важко дихнув у обличчя.