Розділ «Частина друга ДИТЯЧІ СТРАХИ»

Ользі знадобився час, аби зібратися з думками. Але Чирва квапив її з дивним азартом, якого не могла зрозуміти нормальна людина.

— Ну, Олю, думайте! Де ви могли підхопити таку заразу? Згадуйте, ви ж розмовляли з людьми, які бачили Його! Вчителька, сусідка, її син — усі так чи так… не знаю, як правильно сказати… заразилися, чи що…

Своїми висновками Чирва ще більше заплутав молоду жінку.

— Але… я ж не бачила Його… Ні-ко-ли не бачила…

— Ви впевнені?

— Що ви хочете сказати?

Чирва знову потер підборіддя.

— Давайте по порядку. Для зручності я буду називати присутність Його в снах Анатолія і, само собою, в свідомості художника «хворобою». А через те, що вона дуже запущена, то у Нього було досить сили, аби «заразити» свідомість усіх, хто близько спілкувався з Толею. Ми ж практично не спілкувалися з його дружиною.

— Я спілкувалася…

— Не як лікар, люба моя Ольго, не як лікар. І в той момент, коли ви підійшли до напівмертвого тоді, на дачі, Він уже мав досить сил та негативної енергії, аби вплинути на вас. Ви ж відчували тоді незрозумілу тривогу, правда?

Ольга Нечваль, сучасна міська жінка-журналіст, яка не вірила в домовиків і марсіян, раціональна особа, котра кепкувала з своєї подруги Сухової через низку забобонів, з якими та носилася, мов курка з яйцем, зараз чітко пригадала той день і змушена була погодитися з Чирвою, ствердно кивнувши головою.

— Чудово, — Романові здалося, що Чирва навіть зрадів. — Що частіше ви спілкувалися з Його жертвами, то глибше Він проникав у вашу підсвідомість. Але для появи кошмарів, для прямого, так би мовити, контакту, цього мало. Ви праві, Його треба побачити. Як це могло статися? Де ви могли бачити його на власні очі?

Вони повернулися туди, звідки почали. Ольга й далі не розуміла, чого від неї хочуть, і заплуталася ще більше.

— Спробуємо інакше, — Чирва не збирався здаватися. — Судячи з усього, Гончаренко мусив вбити в свої, а заодно й у ваші кошмари такий собі осиковий кілок.

— Як можна вбити кілок у сни? Це ж не тіло упиря…

— Ми ж домовилися: всі терміни умовні. Ви помітили вчорашній стан художника?

— Як підмінили, — погодився Роман.

— Тоді я не хотів говорити, тепер доведеться. Анатолій намалював свої страхи, ви знаєте, Ромо, подібне практикується. Зобразив свого мучителя в карикатурному варіанті. Зробив страшне смішним. Малюнків цих не повинен був бачити ніхто. Ось чому я мовчав, — щоб не викликати зайвої цікавості. Познущавшись з Нього і перемігши страх, Гончаренко повинен був надійно заховати або ж, що було б ідеальним, знищити малюнки. Бо для сторонньої людини глянути на них — все одно, що зустрітися з Ним живим. Що ви на це скажете, молоді люди?

Ольга і Роман перезирнулися. Чирва ясно бачив: вони не грають, вони або справді не бачили малюнків, або… Або…

— Олю, ви бачили в лікарні щурів?