Розділ третій Київ — Мілан — Сан-Паулу — Кампо-Ґранде — Куйябa

Кров швидше забурувала в жилах. Я гучно втягнув носом повітря, відчуваючи, як від передчуття майбутніх пригод по нервах розбігаються наелектризовані іскорки. Затим визирнув крізь ілюмінатор і тихо посміхнувся. Всі мої проблеми ображено дивились мені услід, залишившись мерзнути за бортом, десь там, далеко-далеко на землі, посеред вогкої київської зими.

Я не розумію, чому Італію прийняли в Євросоюз. Говорю відверто: НЕ-РО-ЗУ-МІ-Ю.

Чесно кажучи, наші «італійські» пригоди почалися ще у Борисполі. Під час реєстрації нам повідомили, що не можуть дати посадкові талони на рейс «Мілан — Сан-Паулу», оскільки з невідомих причин Мілан відмовляє в реєстрації (до Сан-Паулу нас мала везти італійська авіакомпанія «Alitalia»). Я вперше зіткнувся з таким за час усіх своїх перельотів (зазвичай, під час check-in’у на маршруті з пересадками у пункті вильоту видаються посадкові талони на всі рейси), але не дуже переймався, оскільки знав, що в нейтральних зонах усіх нормальних міжнародних аеропортів є спеціальні електронні бокси, де можна самостійно пройти реєстрацію, а також представництва авіакомпаній, які при потребі готові прийти на допомогу.

Ключове слово в останньому реченні — слово «нормальних». Нині з усією відповідальністю заявляю: панове, я не назву італійські аеропорти нормальними навіть під тортурами.

Негаразди почались відразу після прильоту в Мальпензу. Всередині терміналу автоматичних боксів реєстрації не виявилось. Їх просто не існувало! В одному місці я зумів розшукати невеличку конторку «Alitalia», в якій було багато різних паперів, телефонів, крісел, зате… жодної живої душі. Хвилин двадцять я марно грюкав по столі та гукав крізь віконце; Алі та компанія розмістились на наплічниках неподалік, вряди-годи кидаючи жарти про те, що ми вже прилетіли. Однак до нас так ніхто й не вийшов, і глузування притьмом стихли.

— Що тепер робити? — стурбовано спитав Саня.

— Я маю Шенгенську візу, — подумавши, відповів я. — Це значить, можу без проблем висковзнути в приміщення аеропорту. А там уже можна розшукати зали для check-in’у і пройти реєстрацію «з нуля», так наче ми летимо до Сан-Паулу не з Києва, а прямо з Мілана.

Позаяк інших варіантів не було, хлопці віддали мені свої паспорти та роздруківки-підтвердження про бронювання авіарейсу «Київ — Мілан — Сан-Паулу».

Спершу, пройшовши зону митного контролю, я нічого особливого не вигадував і прямцем пошурував до self-service desks [17] авіакомпанії «Alitalia». Оскільки всю нашу поклажу ще в Києві прописали аж до Сан-Паулу, мені потрібно було просто отримати посадкові талони. Такі self-service апарати дозволяють легко, швидко й безпроблемно отримати талони на посадку за одним лиш номером рейсу і прізвищем або ж за номером електронного квитка, ба навіть по коду вашого закордонного паспорта. Проте мене чекало повне фіаско. Я по черзі тицяв у спеціальну пройму наші паспорти, набирав прізвище, вводив шифр, вказаний на електронному квитку, але щоразу та клята машинерія повідомляла, що система «нічого не знайшла за вашим запитом».

Cердито вилаявшись, я почалапав до стійок реєстрації «Alitalia».

— Excuse me, sir, I need your help [18], — шаблонно почав я, перед тим кільканадцять хвилин простоявши у черзі. — У нас тут така ситуація… Я і троє моїх товаришів прямуємо з Києва до Сан-Паулу, однак з невідомих причин при реєстрації в Києві нам не видали посадкових талонів на рейс до Бразилії. Я намагався достукатися до когось із ваших колег у терміналі, але нікого не знайшов. Ви не могли б видати посадкові квитанції на мене та товаришів? Я маю з собою їхні паспорти.

Вилицюватий і якийсь аж надто блідий, як на італійця, представник «Alitalia» блимнув на мене скельцями прямокутних окулярів у тонкій дротяній оправі.

— Покажіть бронювання.

Я передав йому роздруківку з підтвердженням про купівлю електронних білетів.

— А ви реєструвались у Києві? — неуважно спитав хлопець.

— Певна річ, реєструвались! — (так наче ми могли потрапити до Мілана, не пройшовши реєстрацію у Києві) і я знову коротко переповів йому свою історію.

Очкарик за стійкою повторно переглянув папери. Схоже, до нього тільки зараз почало доходити, в чому наша проблема.

— А ви взагалі що тут робите? — несподівано спитав він. — Ви ж маєте знаходитись у нейтральній зоні терміналу!

— Я вийшов звідти для того, щоб отримати посадкові талони, тому що в нейтральній зоні ваших терміналів зараз немає жодної живої душі, котра могла б нам допомогти, — холодно просичав я.

— У вас є Шенгенська віза?