Розділ «Гетьман Іван Виговський Роман»

– Чи це, гетьмане, буде рада, чи тільки порада? – спитав у гетьмана дехто з старшини.

– Ні, це тільки порада, так… тим часом… Як діло піде в нас на лад, тоді ми зберемо й правдиву козацьку раду і оповістимо цю пропозицію од короля та польського сенату, – промовив Виговський.

Гетьман став посеред світлиці за столом. Кругом стола стала в коло козацька старшина. Пан Беньовський виступив перед колом і почав висловлювати польську пропозицію в ораторській промові.

– Найвища сутнота, Отець наш Небесний, що створив небо і землю, ще в раю дав велику заповідь нашому праотцеві Адамові і нашій праматері Єві, а через їх і всім людям заповідав любитися і жити в згоді. Усі ми діти нашого одного праотця, ми всі брати. В раю не було ні католика, ні православного. І в нас колись був рай і на Україні, і в Польщі; жили ми колись в згоді по-бра-терськи, любилися, мирилися і лиха не знали. Не зазнали ми ніякої сварки, ні бійки, бо ми побратались, як рівні з рівними, вольні з вольними.

– Ясновельможний пане, кажеш правду, – обізвався Павло Тетеря.

– Свята правда! – сказав гетьман.

– Це, певно, було тоді, як єзуїти поробили з наших українських панів перевертнів-католиків, – промовив Сомко насмішкувато.

– От ви мені й перебили промову, – сказав Беньовський. – Ворог людських душ, чорт проклятий, зумисне підвів нас, підбив на сварки на нашу погибель. Вдаривши себе в перси, пізнаймо свої гріхи і простімо одні другим наші обопільні провини. Забудьмо про давні сварки та змагання і знов зійдемось докупи і будемо жити в згоді, як жив наш праотець Адам в раю з нашою праматір'ю Євою. Гетьман Богдан недобре діло вчинив, одірвавши Україну од Польщі. Забудьмо про Богданове діло, вимажмо його з карток нашої історії, з козацьких чорних літописів.

– Ну, пане Беньовський! Що написано пером, того не вивезеш і волом, – обізвався Цюцюра.

– Я прибув до вас, гетьмане й старшино, з пропозицією од наияснішого нашого короля прилучити Україну до Польщі. Приставайте до Польщі, як рівні до рівних, вольні до вольних. І нам без вас погано, і вам без нас недобре; і поляки були винні, і козаки не без гріхів та помилок, – говорив далі Беньовський. – Найясніший наш король, наш правдивий отець, простить і вибачить козакам їх провини, їх помилки, а значній старшині дасть право шляхетства, зрівняє їх в привілеях з польською шляхтою.

– А чи не стане часом наша тінь довша, як станемо шляхтичами? – не втерпів Носач, щоб не пожартувати.

– Я думаю, що шляхта повинна бути в усякій державі, повинна бути і в нас, – сказав Юрій Немирич. – Козацька старшина повинна мати шляхетські привілеї, бо вона здобула їх мечем і на ділі вже їх і має. Я пристаю, і вся православна шляхта охоче пристане зо мною до Польщі, як до держави багато більше просвіченої, ніж Москва, держави підхожої до укладу життя козацького.

– Пан Немирич говорить правду, – сказав Данило Виговський.

– Отже ж, ви все мені перебиваєте, – почав говорити пан Беньовський. – Я посланий од короля до вас, як та Ноєва голубка до ковчега, і приніс вам, козакам, масличну гілку миру і згоди з Польщею. Розривайте з Москвою і підхиляйтесь знов під міцну руку наияснішого польського короля, нашого й вашого природженого отця й добродія.

Декотрі з полковників загомоніли, зачувши таку пропозицію Беньовського. В світлиці піднявся гомін. Одні не хотіли слухати далі тієї пропозиції, другі спиняли їх, щоб вони не перебаранчали говорити далі панові Беньовському. Палкий Сомко, палкий Носач повиймали шаблі з піхов і почали ними махати.

– Не хочемо цього далі й слухати! Не пристаємо на таку пропозицію! Не треба нам польського короля! Він напустить на Україну польської та католицької споляченої української шляхти, нашле єзуїтів! Знов будуть повертати народ на католицтво! Знов будуть сполячувати українську шляхту!

– Чи не отаку масличну гілку ви нам принесли, ясновельможний пане? – сказав Сомко, показуючи йому свою шаблю.

– Неправда! Не меч, а мир приносить нам ясновельможний пан Беньовський. До Польщі! до Польщі! до з'єднання з Польщею! – крикнув Павло Тетеря.

– Не буде цього ніколи! Нам не треба шляхти! Ми всі тепер тут рівні: і шляхтичі, й козаки, й мужики, – говорив Остап Золотаренко.

– Згода! Годі! Не галасуйте! Подумайте, погадайте, а потім скажете свою гадку. Це ж тільки пропозиція найяснішого короля, а до самого діла ще не близький світ, ще буде добра промашка, – говорив гетьман, заспокоюючи старшину. – Вкладіть шаблі в піхви! Ми ображаємо посланця найяснішого короля. Посланець – особа освячена. Ш-ша!