Розділ «Гетьман Іван Виговський Роман»

Виговська спостерегла, що на Україні починається велика Руїна, що пробувати в Барі неспокійно й небезпечно од усякого нападу і поляків, і козаків. Вона постановила перебратись на життя в Руду, в далеку Галичину, куди не заходили ні польські, ні німецькі загони. Брат Виговської Юрій зараз-таки, не гаючи часу, перевіз все її добро в Руду.

Виговській вдалося-таки випросити в поляків тіло свого чоловіка, і вона поховала його в скиті коло Гніздичевської Руди в склепі Хрестовоздвиженської церкви.

Недовго після тієї страшної події жила Виговська. Переполох в Барі, блукання по барських лісах та пущах в негоду, переїзд до Руди ранньою весною в сльоту та холоди порушили її здоров'я. Почуваючи близьку смерть, вона написала духівницю, в котрій одписала свої скарби і спадщину своїм родичам, близьким і далеким, і всім своїм слугам, згадала навіть про княгиню Любецьку та пані Суходольську, котрі колись ставали на дорозі до шлюбу з Виговським. Багато скарбів та маєтностей свого мужа і усі свої маєтності в Могилівщині, коло Орші, вона записала на церкви та монастирі, а свою французьку карету та ридван одписала єпископові львівському на спомин душі.

Померла Олеся Виговська в маї 1664 року. Про свого сина Остапка, котрого сам Виговський ще за свого живоття оддав в опіку Константинові Виговському, вона чомусь і словом не згадала в духівниці. Певно, тоді вже його не було на світі.

Неспокійне було життя й сумна й нечисна була смерть гетьмана Івана Виговського, доброго, щирого патріота, тонкого політика, оборонця прав України, чоловіка великого розуму та європейської просвіти.

Виговський щиро любив Україну, встоював за її політичні й національні права, дбав про науку й просвіту на Україні, був, може, вищий за усіх своїх сучасників, окрім гетьмана Богдана та Немирича. Його можна поставити врівні з найліпшими діячами тих часів, з Богданом Хмельницьким, Дорошенком, Мазепою.

Не любив він Москви за її непросвіченість і постеріг, що Москва не додержить свого слова, одніме привілеї, коли почала ще за живоття Богдана ламати Переяславську умову, піддержувала Польщу на погибель Україні. Але його польська і шляхетська політика була несвоєчасна й антинародна.

Гадяцькі пункти – це найвищий акт автономії України за усю її козацьку історію. Але Виговський не спромігся його здійснити, і цей акт зостався тільки актом на папері, як «Наказ» цариці Катерини II, що вдивив Європу і зостався мертвим для Росії.

Виговський не був невідомий тому, що народ та просте козацтво не пристане на задану умову до Польщі, мав на думці силою зломити маси і силою прилучити їх до Польщі, як Петро Великий силою заводив свої реформи в Росії. Але Виговського зломила сила темних мас, котрих лякала ідея українсько-козацької шляхетчини, підхожої до польської на Подніпрянщині, що так далася їм взнаки. Не можна сказати, що маси не втямили й не тямили його політики в ті бурливі часи загального політичного усенародного руху, [коли] політику тямили й прості, коли й молодицям доводилось воюватись з ляхами. Нещасна голота та чорнота як тільки розчовпла польсько-шляхетську політику Виговського, тікала в Полтаву і приставала до полковника Мартина Пушкаря, котрий добувався гетьманської булави і, може, й дурив голоту, щоб через неї дістати булаву.

Уклад України за Богдана був національно-прогресивний і демократичний, уклад уділової Русі, але Україна його часів була схожа на уклад сьогочасної Швейцарії, Америки або Норвегії, де нема привілейної верстви дворян та дідичів. За Богдана не було верствового поділу в суспільстві за привілеями, були військові, городяни та селяни з однаковими правами. Козаки не зачіпали навіть українських православних дідичів, але не дали їм великих привілеїв польської шляхти. Виговський заводив на Україні уклад старої Польщі або старої аристократичної Англії та феодальної Європи з привілейним панством, його політика була регресивна, не національна, аристократична. Маси духом почули, чим тхне цей не поступовий середньовіковии старопольськии дух, духом вгадали наслідки його, з панщиною в перспективі, які стались потім на Західній Україні, і Виговський впав.

1895 року, 6 юля

Київ