Розділ «Частина друга»

– Тепер покажіть каземати.

Поник архімандрит, бо аж сьогодні, коли випущено в'язнів на подвір'я, здалися йому ті ями надто страшними і, неповинний у їхньому існуванні, преосвященний Іона побоявся кари.

– Неподобне вашій величності зріти тьму кромішню і дихати смородом пекельним, – заблагав архімандрит.

– Веди, велено тобі, – нахмурився цар.

Він ходив із каземату до каземату, сопух запаморочив йому голову, купи нечистот, поряд з якими спали і їли люди, здавалися примарними, і, вражений витвором людської жорстокості, добросердий імператор розпорядився:

– Запечатати їх навіки. А тепер приведіть в'язнів.

Їх прийшло дванадцять – людей із підземелля, чорних, виснажених, у кайданах.

Олександр відступив на крок: люди ці здалися йому привидами; він переборов у собі огиду й промовив:

– Ви вільні. Я, цар Олександр І, дарую вам свободу. Розкувати їх!

Приречені вмирати у сморідних ямах, колодники не повірили спершу словам імператора й нерозуміюче перезиралися між собою, але солдати вже розковували на їх ногах і руках кайдани, а Олександр повторив слова помилування. Тоді вони впали на коліна і, плачучи, дякували своєму спасителеві.

Не вклякнули тільки два, і спитав цар:

– Волі не раді чи кривда ваша завелика?

Старець зі сивим волоссям, що спадало на плечі, й довгою білою бородою звів до неба очі, губи його беззвучно ворушилися, потім він глянув на царя і мовив зовсім недоречне:

– І згорить Москва за одинадцять років.[47]

Здригнувся імператор, чекаючи ще й віщування своєї смерті: це ж бо перед ним той прославлений Авель-віщун, пророцтв якого боялися насамперед царі. Олександр поквапився наказати архімандритові:

– Негайно відправити його до Петербурга. Він божевільний, і його місце не в тюрмі, а в жовтому домі.

Імператор скоса глянув услід пророкові, якого солдати виводили з подвір'я, потім запитав архімандрита:

– Чи правда те, що й досі живе тут останній кошовий Запорізької Січі?

– Він перед вами, ваша величносте. Не осудіть його, що не вклякнув, сліпий він, тож не бачить, що чинять інші.

Старець зі сивим волоссям, що спадало на плечі, й довгою білою бородою звів до неба очі, губи його беззвучно ворушилися…