Розділ «Частина друга»

Бери, большой тут нет науки,

Бери, что только можно взять,

На что привешены нам руки,

Как не на то, чтоб брать?

Трещокін заслонив розчепіреною п'ятірнею обличчя і проказав, лукаво усміхаючись:

– Хе-хе… Які ж падлюки!

У залі стихло, а він повторив те саме, його слова підбадьорили акторів: нехай то і блазень, але ж царський, і вистава йому подобається…

Вистава підходила до кінця, зал аплодував, заохочена успіхом акторка, що грала служницю Анну, у фінальній сцені вигукнула в зал з надривом:

Жить ябедой и тем, что взято, —

То и свято!

Коли в залі стихло, Сенька Трещокін відвів від обличчя розчепірену п'ятірню і вже не лукаво, а злобно посміхаючись, покивав пальцем акторам, що кланялися публіці:

– Ну й падлюки ж ви… Крамо-о-ольнички!

На другий день до театру принесли указ царя про заборону вистави.

…Капніст ще раз оглянувся й звернув у бік Адміралтейства. Що тепер робити? Після найвищої заборони можна чекати всього. Павло І забажав подивитися виставу сам. Сьогодні актори гратимуть в ермітажі. Що буде завтра?

І цієї миті Василь Васильович відчув, як страх покинув його. Раптом. Наче й не було його ніколи. Адже сталося те, про що мріяв усе своє життя. Він викресав у собі мужність справжнього письменника і віднині, що б з ним не сталося, не буде більше заздрити геройству Радищева і Новикова, не дорікатиме більш собі самому за те, що сміливцем єсть тільки на словах. Капніст збагнув, що сам став у ряд тих, перших, і з того ряду ніхто його вже не викине, і гордий став за себе, і лячно тепер стало від думки, що міг отак усе життя тинятися по літературних загумінках і відійти зі світу безславно, не принісши жодної користі людям. А тепер хай діється господня воля. Він, Василь Капніст, у найчорнішу ніч зважився засвітити смолоскипа, і якщо цей спалах був навіть дуже короткий, все ж довів, що не всі сплять уночі.

Біля Адміралтейства Василь Васильович зустрів Карамзіна. Знав, що літературний метр перебуває у Петербурзі, бачив його на першій виставі «Ябеди», але Микола Михайлович не побажав зустрітися з автором. Може, через образу, а скоріше – надто галасливий успіх комедії примусив його триматися на обережній віддалі. Тепер не було куди подітися, Карамзін привітався.

– Чи знаєте ви, – спитав він, – що Радищеву дозволено вернутися до столиці?

Це питання, на думку Карамзіна, повинно було стати містком для порозуміння між ним і Капністом. Але Василь Васильович не бажав порозуміння.

Радищев повертається. Усе можна перетерпіти заради правди. Повернеться і Новиков, і їхні твори дадуть проріст і плід. Чи ж це не варте жертви?

Здивований байдужим виглядом Капніста, Карамзін повторив: