Розділ «Частина перша»

Журавлиний крик

Лакей миттю вертається, тримаючи в руках тацю з келихами, а очі цариці все ще не можуть відірватися від картини, врешті вона бере келиха і пильно позирає на сенаторів.

– Мені, панове, цієї миті спало на думку, чи не слід було б у моєму «Наказі» вмістити параграфа, що заборонив би ябеду – це ганебне заняття деяких людей.

Григорій Орлов глипнув на двері, якими вийшли до більярдної його брат і Потьомкін. Він зрозумів, на кого натякає цариця.

– Росія повинна стати освіченою країною, зразком для всього світу. Ви знаєте, що написав мені Вольтер, коли я закупила в Дідро бібліотеку? Повторю буквально його слова: «Хто міг уявити п'ятдесят років тому, що прийде час, коли скіфи так щедро винагороджуватимуть французьких філософів, з якими так негідно поводяться у нас…»

«Чи Вольтер знає, – подумав Розумовський, – що великий Ломоносов перед самою смертю, вже за нашої матінки, тупцював у почекальні Теплова, домагаючись посади старшого радника з оплатою тисяча вісімсот карбованців на рік?.. З якими так негідно поводяться у нас…»

– А ябеда, – продовжувала Катерина, – на перший погляд невинне, проте велике зло. Воно сіє між людьми недовіру, замкнутість. Я хочу бачити свою державу дружнім товариством працьовитих вдоволених розумних людей. І чесних. Вип'ємо, панове, за чесних громадян!

Сенатори повставали, підняли келихи. Тільки Розумовський не взяв чари.

– Чому ви не доброзичите чесним людям, графе? – брови імператриці збіглися до перенісся.

– Боюся, мор буде, – відказав Розумовський.

– Ваша дотепність не завжди доречна. Випийте, випийте… Кандіде.

Розумовський узяв келиха і вихилив одним духом.

– Дозвольте ретируватися, ваша величносте, – сказав і розкланявся.

– Екс-гетьман не в собі, – кинув услід Розумовському Румянцев.

– Присядьте, панове, – запросила Катерина, – поговоримо про справи. Як вам ведеться, Петре Олександровичу, в Малоросії? Знайшли спільну мову з тим норовистим людом?

– Ваша імператорська величносте, – відповів Румянцев, кланяючись, – ви мій терплячий характер зволите знати… Але увійдіть у моє становище. Ось для прикладу. Як тільки дійшло до виборів депутатів, то старшинство козацьке враз закричало, навіть члени Малоросійської колегії – генеральний обозний Кочубей і осавул Журавка, – щоб їм права і вольності затвердити, побори скасувати, царське військо вивести. Дивно: та невелика жменька людей вважає, що вони якісь інші, що нема за них сильніших, ні розумніших, що нема ніде свободи, токмо в них. Чого хочуть, не розумію. Адже і плату, і мундир, і амуніцію з казни отримують. Ні, їм привілеї дай! Непогано було б встановити комісію, яка б вивчила малоросійські непорядки і припинила ті фальшиві республіканські настрої. Я зі свого боку взяв тон начальницький і примусив їх замовкнути, розтовкмачивши, що від них потрібні депутати так само, як від інших провінцій.

Григорій Орлов розкрив золоту табакерку, понюхав і голосно чхнув. Катерина невдоволено зиркнула на фаворита, той, не звертаючи уваги, стукнув кісточками пальців об стіл.

– Надто далеко зайшли ми, матінко… Ліфляндці теж не хочуть висилати депутатів.

– А ви знайдіть спосіб роз'яснити їм, що закони XVII століття для ризького і козацького рицарства не можуть бути нині їх правом, що в тих провінціях законодавство мусить бути те саме, що і в нас. Я вважаю ці перепони зовсім маловажними, тому що на Комісії ні ви, ні я не надамо їхнім претензіям ніякої уваги… Ваш тон начальницький зовсім пристойний, Петре Олександровичу. Хочуть вони писати свої «Накази» – хай пишуть, все одно не дозволимо їх читати на многолюдному зібранні… А ви, Григорію, будьте хоч трохи дипломатом. І Москва виросла не відразу, як каже чудова москвинська приказка… Ліквідувати за один раз малоросійську, ліфляндську, фінляндську провінції, якими управляють конфірмовані уряди, недопустимо. Їх треба поволі, легко приручати, щоб вони перестали дивитися, як вовки, в ліс.

– Ваша величносте, – промовив Румянцев, – дозвольте зауважити одне: чекати слушного часу без усякої підготовки… Теплов, якого ви прислали мені на допомогу, – підкреслив не без іронії президент, – підказав, і я з ним згоден, що доцільно було б спершу замінити печатку запорізьку з написом «Славне Військо Запорізьке Низове» новою – з орлом і короною…

Катерина промовчала. За хвилину відповіла ухильно:

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Журавлиний крик» автора Іваничук Р.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 50. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи