Розділ «Гіпнотичні пригоди»

— Слухай, Ванько, а ти кажеш, що фон Шпіл — багатий? — питає Мельников.

— Страшенно. І відлюдник.

— Це як?

— А побудував собі на пагорбах у лісі величезний будинок і сам там живе.

— Як сам? — дивується штабс-капітан. — А родина, прислуга?

— Родина його загинула під час заворушень. Спалили селяни фон Шпілу його будинок у селі Шпилівка. Він дивом врятувався, а родина — ні. Після цього збудував фон Шпіл собі будинок на пагорбах, просто серед лісу, і там живе один. Навіть прислуги не тримає.

— Диви, як, — замислюється Мельников. — Слухай, а от ти кажеш, що фон Шпіл багатий. Так?

— Звісно, що багатий. Такою силою усього володіти! Та в нього землі тільки тисячі десятин, і усього іншого багато.

— Тобто вдома у нього, може бути грошей і дорогоцінностей до біса? — розумує Мельников.

— Та ні, навряд чи, — кажу я.

— Це чому? — аж трохи дратується їх благородь, наче я їм у чомусь зашкодив.

— А тому, що він же ділок, а такі гроші вдома не тримають, бо гроші мусять працювати і ще більше грошей плодити. Он у нас у селі торгівець був, Сава. Худобу скуповував та на ярмарки ганяв. Так той частенько по сусідах позичався, бо ані копійки вільної не мав, хоч тисячами крутив, наче циган сонцем.

— Тоді ж навіщо бунтівникам цей фон Шпіл? Не столове ж срібло їх цікавить? — роздратовано питає штабс-капітан.

— Не знаю.

— Не знаєш, так і мовчи! — гримають на мене їх благородь. Ну треба, так мовчатиму.

Хотів ото нагадати про викраденого професора Каспера, але ж розумію, що не можна зараз. Коли привіз Мельникова до контори, то побіг дізнаватися. В поліції не знали, що і думати. Навіть не здогадувалися, що викрали Каспера. Вважали, що кримінальники увірвалися до номера, але чомусь викрали тільки дешевий готельний килим, а сімсот рублів, які були у секретері в номері професора, не взяли. Куди ж дівся сам професор, навіть не здогадувалися. Поки вирішили у поліції, що сам професор кудись подався, а слуга на ніж нахромився, коли спротив чинив. Не люблять у поліції заплутаних справ.

Повертаюся я до контори, а тут вже їх благородь.

— Ваню, на вокзал! — верещить, наче різаний. Я швиденько візника зупинив і поїхали.

— Що трапилося, ваша благородь? — питаю в нього.

— Ось, дивися! — тицяє мені газету якусь пом’яту. А там невеличкий допис про те, що барон фон Шпіл нещодавно продав свою частку в двох цукрових заводах, щоб купити машинобудівні майстерні у Сумах. — Розумієш? — питає в мене збуджений Мельников.