Розділ «Гіпнотичні пригоди»

— Не твоя справа! Закрив писок і пішов звідси! — кричить на мене штабс-капітан. — Розумник знайшовся!

Дивлюся, а у їх благородія обличчя подряпане. Мабуть, не все забула Дашенька, або потім щось пригадувати почала. Ось чому штабс-капітан злий і на професора зуб має.

Ну, як керівництво каже вийти, то я вийду. Пішов по своїх справах, коли по обіді повернувся, бо викликав мене Мельников.

— Ваню, вберися візником, бери дрожки, повезеш мене, — наказує.

— Куди? — дивуюся. Невже знову на блядки? От же Казанова (це такий відомий блудник італійський, про пригоди якого люблять їх благородь розповідати, коли вип’ють добре), морда вся роздряпана, наче на ній коти рилися, а він не нагуляється.

— Агент мій у есдемів термінової зустрічі вимагає.

— Есдемів? — дивуюся я. Бо їх благородь агентів своїх береже, ніхто окрім нього про них не знає. А тут ото покаже мені одного. — А що ж трапилося?

— Та бозна. Знак подав, що терміново зустрітися треба.

— Хоч не пастка? — хвилююся, бо від цих есдемів усього чекати можна. Он у Одесі був один, писав доповіді тамтешній охранці. Навіть грошей не брав, що дивно, бо всі ж агенти заради грошей зраджують. А той — ідейний. Та викрили його свої ж. Убити хотіли, а він попросив дати хоч загинути з честю, коли вже жив без оної. Пішов до куратора свого, якому доповіді писав, і там, прямо у кабінеті, висадив себе бомбою. Куратор на смерть, ще двоє офіцерів поранені. Отаке от буває з цими бунтівниками.

— Та бозна. Зброю не забудь про всяк випадок, — каже їх благородь. Та я вже з браунінгом котрий рік і днюю, і ночую. Підігнав екіпаж, їх благородь всілися і поїхали ми. На Дорогожичі. Там повернули на якусь вуличку вузьку, потім гайок невеличкий, і там як стрибне хтось із кущів у бричку.

Я вже за зброю схопився, але його благородь одразу наказав не повертатися, так що я пики того агента не побачив. Сидять вони, шепочуться.

— Викрили мене, викрили! Уб’ють! Через вас усе! Через вас! Сьогодні збирають всіх. Сказали, що будуть виявляти зрадника! — шепоче якийсь нервовий чоловічий голос.

— Тобто не знають, хто саме?

— Не знають, але дізнаються! Марат сказав по секрету, що сьогодні обов’язково викриється, хто щур! Вони ж давно підозрювали, шукали, але знайти не могли!

— І сьогодні не знайдуть! Лякають, сподіваються, що нерви не витримають! Не бійся! В них немає жодних доказів! — заспокоює Мельников.

— Ні! Не лякають! Щось вигадали, — шепоче чоловік, і по голосу видно, що дуже переляканий він.

— Так, а ну припинити паніку! — гримає Мельников. — На тебе подивишся і одразу зрозуміло, хто зрадник! Зберися, заспокойся!

— Від вас витоку не могло бути? — питає агент підозріло.

— Ти що, зовсім здурів! — кричить Мельников. — Який витік? Припини дуріти! Заспокойся! Нічого вони не знають і не дізнаються, якщо сам не викриєшся! Вони тебе просто на нерви беруть! Крути їм дулі подумки і будь спокійним! Чуєш?

— Чую, — відповідає агент. Наче, дійсно, заспокоївся трохи.