Розділ «Хрест та Меч, або Код Давидченка»

— Скажіть, отче, навіщо Давидченка вбили?

— Не вбивав я його. Сам він.

— Як це сам?

— А так! Я йому револьвер до лоба приставив, щоб він сказав, де сховав документи. А він візьми, та й удар лобом об ствол. В мене палець і натиснув на гачок. Ви ж знаєте, панове, який м’який хід курка в бельгійських револьверів. Опирався грішник старий і упокоївся без покаяння, та нічого не розповів. Тому ви, панове, тепер ви мені це мусите розказати, — усміхається єлейно чернець.

— Ну ти ж і негідник, старого чоловіка вбив! — каже Сологуб. — У пеклі тоді горітимеш!

— Ти тут, єретику, не патякай! — зле озивається монах. — Не в ложі масонській у себе засідаєш, жидовствуюча потолоч! Мовчати!

— Мовчу, мовчу! — якось дуже слухняно обіцяє Сологуб. — Тільки ось тут стану і мовчатиму як риба.

Став він при стінці поруч зі мною, навіть чую, як дихає. Та тут Павлуша мене тягне.

— Мерщій звідси, він провалиться зараз, — шепоче малий.

— Що?

— Провалиться! — шепоче і тягне мене Павлуша за руку. Відбігли ми за сіно. І вчасно, бо щось як клацне, відпадає ляда, а звідти падає Сологуб. Покотився, підхопився і тікати. Вискакують за ним гості, а його вже і слід простиг за возами. Вони кричать, револьверами розмахують. Кинулися знову назад, хотіли монаха схопити, але і той втік. Не чекали вони такої розв’язки. Поховали зброю, запалили папіроски. Сердиті їх благородія страшенно, як ломові візники лаються. Тільки це ще не кінець вистави — тут я із-за сіна вискакую до них.

— Руки вгору!

Вони вирячилися на мене, наче барани на нові ворота.

— Давайте, давайте! А ти, Павлушо, піди забери у них револьвери. Тільки обережно.

— Ти хто такий? — питають мене нахабно.

— Охранка! Вас затримано за підозрою у вбивстві та замаху на вбивство.

— Та як смієш, хаме! — кричать вони обурено. Мало не з кулаками на мене кидаються.

А я з револьвера в небо стрільнув і на них наставив ствол. Враз до тями прийшли паничики, стали як укопані. А на постріл ніхто й уваги не звернув, бо ж то цирк, тут весь час музика гучно грає і ще з гарматки невеличкої стріляють час від часу по горобцях.

— Тільки спробуйте сіпнутися! Застрелю! — кажу їм і револьвером підтверджую, щоб не сумнівалися.

— Дурню, відпусти нас, інакше гірше тобі буде! Ти не знаєш, із ким зв’язався! — киплять паничики.