Сєра

53

На завтра набрали Гришу. Той наказав взяти з собою пару рил і тачку. Підібрали

Шмальгаузена і Біоміцина. Не зрозуміло тільки було, що Гриша мав на увазі,

говорячи про тачку, тому кинули кравчучку в багажник нової Сєриної дев’ятки, яку

він оформив собі в Містечку замість проданого понтіака. Заїхали до Гриші і погнали

лісами-полями за отруйним металом Іггі Попа, якого постійно ставив Цюпа.

— Гриш, а звідки у тебе метал радіоактивний?

— Та він там сто років лежить уже. Ясно, шо з Зони.

— Ти, блін, хоч розкажи байки свої Чорнобильські. Я туди тіки на екскурсію ганяв

років зі два тому і все. Тут взагалі багато чого відбулося, ми з Сєрою…

Цюпа тараторив без умовку. А Гриша затих і навіть якось спохмурнів. Цмулив

ватру і роздивлявся стрункі лісосмуги крізь застиглі патьоки дощу на боковому склі.

Неспішно вперед, крізь яскраво-зелені ковдри полів і візерунки хмарних барельєфів

у надвечірньому сонці.

В його мародерську голову стукалися ароматні спогади минулого. Вантажівки і

житомирська траса о п’ятій ранку, той збитий мотоцикліст, хованки в лісі. Гігантські

негабарити, які він десятки тисяч кілометрів ганяв експедитором разом з водятлами

на здоровенному тралі такими самими сраними асфальтками і лісосмугами.

Стукалися його особисті негабаритні страхи… І знову він експедитор, і ну його,

коли водятел вантажить втричі більше ніж треба, ламає тралівський причеп