Сєра

напополам, і ти волаєш цьому дауну: «Давай відчитаємося, якось вирулимось перед

начальством!» А він сука відкорковує батл водяри, вмикає дівіді плеєр, там щось із

Джейсоном Стетемом, бурмоче про нерви, нахуярюється за п’ятнадцять хвилин і

вирубається на гігантській манівський руль. Ти дивишся на зламаний причеп і

розумієш, яка тебе настигла жопа. Навколо бігають цигани, мобілка розряджена, і це

Умань, і водятел спить, і у тебе на руках зламаний причеп, і справді хтось

тарабанить, і справді він правий, цей в сраку п’яний водятел, спить, падла, але

правий, — до лисого таку роботу, до лисого таку Умань.

Кольорові спогади відступили, і потроху навалилася нудьга. За вікном — до скону

одноманітний пейзаж, і їхати їм ще двадцять кеме. Він тут скрізь виступав по

чорметам: он колгосп був непоганий, тонн сім звідти він точно витяг, а он Макарів-2,

десь у тому лісі.

— Гриш, чого такий сумний?

— Та… згадую Макаров два.

— А шо там, у тому Макарові два?

— Таке...

***

Маркіян Камиш “Сєра”

54

А й справді? Ну який сценарій для нього може бути на другому Макарові? Та