Сєра

— Цю-ю-юпа! Здар-р-рова, підарко!

— Здарова, Гриш, як воно?

— Та нормас, ти ж тоді поїхав, а я дивлюся на все то вєліколєпіє: там ше вісім

літрушок пива було. Ну, думаю, я зараз відкупорю одну, похмелюся і на об’єкт

поїду, так нє… вижрав все, на хуй, ще два раза бігали, карочє фєстіваль.

— Це Сєра, я тобі про нього казав. Ви в одній школі учились.

— Здаров, Сєра. Ну, хто вчився, а хто — мутився. Пам’ятаю, ти у шостому класі на

рамі постійно стояв.

— Здарова, Гриш. Шось тут у тебе дестрой.

— Ну, це зараз. У мене три года назад тут всьо як треба було. Бабосів підняв.

— На чорняку?

— Сам ти Цюпа — чорняк. Сорок шість кіло драгмєтів тєхнічних. Я його на

очистку, так потім чехам у Коростені за сімдесят штук зелених напарив. Півгода

тут по казантіпу двіжував.

Слухаючи Гришині байки, Цюпа помітив серед невідомих іржавих металів, купу

драбин і відколупаних скобів.

— Слухай, Гриш, ти до речі цей, позич драбинку розкладну. Оцю.

— Тю бля! Та забирай на хуй! Дарю! Тут бачиш скіки їх тут. Ти до речі мені

нагадав...

— Шо?