Сєра

— Та про лєсніцу! Порнушку бачив таку класну! Ну типу вона така вся із себе в

бібліотеці на лєсніці стоїть… тьолочка... книжку дивиться, нахиляється так за

журналом полкой ниже… ну і юбка така задирається. І хоп-п-па! Задралася, ну і

там тупо всьо! А карочі. мужик такий туда сюда між рядами цими книжними

шорхається, типу книжку шукає, а я ж, блядь, бачу, сука, шо він дроче! Тупо,

сука, ходить кругами і дроче, як шакал. Ну і він такий, корочі, підходить, типу,

Маркіян Камиш “Сєра”

52

тьтотя... а можеш мені книжку оту подати, нє, не ту, а ту, та нє, кароче, давай

допоможу. Нє, не злазь. І залазить такий ближче! І такий лап її за жопу! І давай

там руками. Типу ану давай тихенько. Нє, не злазь. Ну вона така поламалася-

поламалася для виду, ну і давай його сама лапать, ну і вони, корочє, прямо там

на лєсніці тій, він її шпулить так, шо мать чєсная, і головою об полку, об книжки

їбашить, типу учись мала.

— ... і шо?

— Ну ти даєш? І шо. Не знаю шо, мені сподобалось. Ти мені, Цюпенко, скажи, нашо

тобі лєсніца?

— Та для церкви. Ми ж типу відкриваємось скоро. Чув?

— Чув. Трипілля, всі діла.

— Ну і мені розпис треба там зробить.