Сєра

єдиний.

Гриш, нормальне місце, та нє, блядь, Гриш, шось я зовсім пижжю, — місце ніяке

не нормальне, місце охуєнне! Я атвічаю! Гриша, там драгмети! Атвічаю, чуєш?!

Атвічаю! Там все забите драгметами доверху, технічними, блядь, драгметами. Там

гігантська підземна шахта і драгмети під землею. Гриш, атвічаю, і вся ця зала на хуй

забита драгметами. Це якийсь сраний командний пункт на випадок ядерної війни,

там явно шось серйозне, ти розумієш? І охорона понтова. Поїхали, Гриш. Це шанс.

І ви пакуєтесь, пакуєте в багажник інструмент, налобні ліхтарі, кравчучки,

пару літрів, сигарети і хавки на дві доби. Їдете пару годин і опиняєтесь на бетонці.

Ти, Гриша, не читавши підручників з воєнної справи розумієш — об’єкт серйозний,

бо ось вона — акуратна бетонна дорога, якраз така, аби по ній проїхав непоганих

розмірів темно-зелений танк.

Ви паркуєте у лісі тачку, недалеко від КП. Ей, чувак, точно охорона понтова?

Шось мені те КП не подобається. Не сси, чувак, — понтова, атвічаю. І ви паркуєте у

лісі тачку, дістаєте з багажника рюкзаки, туди кидаєте інструмент, рації, налобні

ліхтарі, дві кравчучки, пожовклі мішки, два літри і жратву. Ідете собі тихо через ліс,

обходите сране капе, недалеко від нього на вас втичить муторного вигляду місцевий,

завзято вантажачи кропиву у коляску мотоциклу «Дніпро».

Зрештою, крізь просіки і стежки ви прямо у підніжжя Макарова два. Ти

розумієш, що це якась лажа, якийсь сарай на пагорбі і три гігантські сортири, ніби їх